Aбонемент

До 145-річчя від дня народження Володимира Винниченка (1880-1951),

українського письменника, прозаїка, драматурга, художника,

громадсько-політичного та державного діяча

Володимир Винниченко народився 26 липня 1880 року в місті Єлисаветград Херсонської губернії (зараз м. Кропивницький). 

Батько – Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав із села до м. Єлисаветграда й одружився з удовою Євдокією Онуфріївною Павленко, яка вже мала трьох дітей. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився Володимир. Хлопчик ріс допитливою і розумною дитиною. 

Навчаючись у народній школі, звернув на себе увагу вчительки своїми здібностями. Після закінчення школи, незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, батьки віддали Володимира до Єлисаветградської гімназії, де він навчався від серпня 1890 року по червень 1899 року.

У старших класах гімназії Володимир Винниченко взяв участь у революційній організації, за що його посадили на тиждень у карцер, а потім – відрахували з гімназії. 

У 1900 році як стороння особа він успішно склав іспити на матуру (атестат зрілості) у Златопільській чоловічій гімназії. У 1901 році – вступив на юридичний факультет Київського університету і створив революційну організацію «Студентська громада». 

У 1902 році за революційну діяльність був вперше заарештований й посаджений до київської в’язниці, де пробув кілька місяців. За браком доказів «злочину» його відпустили, але заборонили жити у великих містах, виключили з університету й забрали на військову службу. Але й там він не залишав революційно-пропагандистської діяльності. 

Довідавшись від товаришів з канцелярії роти, що його знову готуються арештувати, Володимир дезертирував й емігрував до Галичини.

Першими творами Винниченка були поема «Повія» та оповідання «Народний діяч», написані у 1901 році. Першою публікацією, яка 1902 року з’явилася на сторінках журналу «Киевской старины», стало оповідання «Краса і сила». З того часу він почав багато писати і часто друкуватися. Появу перших його творів помітила і літературна критика, і читачі. 

Творчість Володимира Винниченка умовно можна розділити на три періоди: до першого входять твори «малої форми», написані з 1902 року до наступу реакції, що сталася після революції 1905 року. До другого періоду відносяться оповідання, п’єси і романи, які з’явилися після революції 1905 року. Третій період охоплює твори, написані в еміграції.

У Львові Винниченко співпрацював у партійних газетах «Праця», «Селянин», писав брошури і книги на революційні теми, брав активну участь в роботі першої революційної партії України – РУП, яка у 1905 році стала називатися – Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). 

У 1903 році за перевезення нелегальної літератури з Галичини до Києва і дезертирство – письменника знову заарештували. З київської в’язниці його звільнила революція 1905 року і проголошена у зв’язку із цим амністія. У 1907 році, довідавшись про те, що має бути засуджений за свою політичну діяльність на довічну каторгу, він знову емігрував. Проживав в Австрії, Франції, Швейцарії, Італії. У 1914-1917 роках, продовжуючи політичну діяльність, нелегально приїздив в Україну, співпрацював із журналом «Украинская жизнь».

1917 року Винниченко взяв участь в роботі першого уряду Української Центральної Ради, став головою генерального секретаріату і генеральним секретарем внутрішніх справ. 

У серпні 1918 року – очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, наполягав на відновленні УНР та її найвищого органу – Директорії, головою якої став у листопаді 1918 року. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку й виїхав за кордон. 

Наприкінці 1919 року він вийшов із УСДРП, організував у Відні «Закордонну групу українських комуністів», створив її друкований орган – газету «Нова доба», очолив новостворений комітет допомоги українському студентству в Берліні, закінчив роботу над тритомною мемуарно-публіцистичною працею «Відродження нації».  

Надалі Винниченко все більше зосередився на літературній та художній діяльності. У 1925 році через складну політичну та економічну ситуацію в Німеччині письменник з дружиною переселився до Франції і проживав у Парижі. У 1934 році вони купили у містечку Мужен біля Канн стару садибу з ділянкою землі й оселилися там назавжди.

Під час німецької окупації Франції за відмову співробітництва з нацистами Володимира відправили до концтабору. Після закінчення Другої світової війни він закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.

Письменник помер 6 березня 1951 року, похований у французькому Мужені.

Загалом творча спадщина Володимира Винниченка складає більше 50 творів короткої прози (нариси, оповідання), 15 романів і повістей, 21 драматичний твір. Окремі його п’єси («Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх») здобули загальноєвропейську популярність, були перекладені на німецьку мову й з’являються в театрах європейських країн. На екранах Німеччини з жовтня 1921 року демонструвався фільм «Чорна Пантера» (Винниченко був співавтором його сценарію). 

До середини 30-х років XX ст. творчість Винниченка була фактом історії української літератури і явищем тогочасного літературного процесу, об’єктом популяризації і літературознавчого дослідження, вивчалася в школі. Потім упродовж певного періоду часу тривало штучне забуття, коли український читач практично нічого не знав про Володимира Винниченка – його твори з 1933 по 1989 рік у радянських видавництвах не друкувались, про політичну й громадську діяльність годі було знати. 

Відродження і визнання надзвичайної цінності творчої спадщини Володимира Винниченка настало з надбанням Україною незалежності. Блискуче написані оповідання «Кумедія з Костем», «Федько-халамидник» і «Момент» введені у програму з української літератури середньої школи. 

У 1992 році ім’я Володимира Винниченка було присвоєно Кіровоградському державному педагогічному інституту, який з часом отримав статус університету.

У 1993 році режисер Володимир Мощинський зняв документальний фільм «Голгофа Володимира Винниченка». 17 вересня 2010 року в Кіровограді (сучасному Кропивницькому) урочисто був відкритий перший в Україні пам’ятник письменнику. 

Подією до 110-річчя від дня народження В. К. Винниченка стало відкриття у приміщенні колишньої Єлисаветградської чоловічої гімназії меморіальної дошки на його честь. Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2018 року було засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра, стипендію імені Володимира Винниченка. 

З нагоди 145-річчя від дня народження Володимира Винниченка у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку, яка розкриває його життєвий шлях, громадсько-політичну позицію та діяльність.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами. 

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

24 липня – 24 серпня 2025 р.

Інформацію підготувала головний бібліотекар відділу

обслуговування користувачів Анна Сладкова