Aбонемент

До 160-річчя від дня народження Андрея Шептицького (1865-1944), українського церковного, культурного та громадсько-політичного діяча, предстоятеля УГКЦ, митрополита Галицького

В українській історії важко знайти більш контраверсійну фігуру, як митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Польський граф, який став українським священником. Чернець, який умів заробляти гроші і вчив цьому українців. Багатій, який практично все до копійки віддавав на розвиток української церкви, науки, культури, патріотичне виховання молоді. Патріот, який все життя відстоював українську ідею – і мав конфлікт з ОУН через неприйняття насильницьких методів боротьби за цю ідею. Людина, яка із християнським смиренням приймала усяку владу – і мала сміливість перечити сильним світу цього, закликаючи до покаяння.

І водночас, важко знайти діяча, чий авторитет ще за життя був настільки беззаперечним. Навіть радянська система, яка з легкістю таврувала своїх опонентів «ворогами народу» і сотнями знищувала в таборах чи просто вбивала (така доля чекала двох рідних братів Андрея Шептицького: Леона з родиною енкаведисти розстріляли в маєтку в 1939-му, а Климентій помер у 1951-му у Володимирському Централі) – навіть вона не наважилася зачепити митрополита Андрея. Він проніс свій хрест до кінця, схиляючи голову лише перед Богом.

Андрей Шептицький (у хрещенні Роман Марія Александр Шептицький) народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині в аристократичній родині. Його батько, граф Іван (Ян) Кантій Шептицький, був польським шляхтичем, а мати, Софія Фредро, належала до одного з найвизначніших польських родів. У сім’ї було семеро дітей. Роман – третя дитина. Попри польськомовне середовище, хлопчик з юності виявляв інтерес до української мови та культури.

Як і всі нащадки аристократичних родів, початкову освіту здобув удома, а згодом вчився в гімназії у Львові та Кракові, в університетах Вроцлава, Мюнхена та Відня, де вивчав право, філософію і теологію. Чудово володів щонайменше десятьма мовами, зокрема українською, англійською, французькою, німецькою, польською, староєврейською, латинською та іншими. Це дозволяло йому у подальшому ефективно спілкуватися з різними спільнотами та вести листування з міжнародними діячами.

У 1888 році вступив до Добромильського монастиря отців Василіян, прийнявши чернецтво з ім’ям Андрей. 3 вересня 1892 року був висвячений на священника.

У 1894 році, після навчання в єзуїтській семінарії у Кракові, Шептицький отримав ступінь доктора теології. 1896 року – став ігуменом монастиря Святого Онуфрія у Львові. З 1898 по 1899 рр. – викладав богослов’я у Кристинопольському монастирі. А у 1899 році імператор Франц Йосип I призначив його єпископом Станіславським. 

7 грудня 1900 року відбувся офіційний церковний акт посвячення Шептицького на найвищу посаду в церкві – митрополит Галицький, архієпископ Львівський та єпископ Кам’янець-Подільський. У 1906 році Митрополит організував перше паломництво галичан до Святої землі, у якому взяли участь 500 осіб.

Під час Першої світової війни, коли Львів був зайнятий російськими військами, Шептицький залишився у місті зі своїми парафіянами. 19 вересня 1914 року – був заарештований російською військовою владою за антиросійські проповіді, перебував у засланні у Києві, Новгороді, Курську, а потім – у почесному ув’язненні у Спасо-Євфимієвському монастирі в Суздалі. Згодом – звільнився після Лютневої революції і 29-31 травня 1917 року скликав Перший та установчий Собор Російської греко-католицької церкви (РГКЦ). Наприкінці 1917 року – повернувся до Львова і відразу включився у політичне життя краю. Після закінчення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини – підтримував ідею незалежної Західної України, за що він був заарештований польською владою.

Після Жовтневої революції у 1918 році Шептицький виступав з промовами щодо захисту права кожної нації на самовизначення. Відомо, що він не боявся політичних репресій та пророкував Україні успішне майбутнє. У березні 1939 року Митрополит вітав проголошення незалежності Карпатської України. У 1941 році – очолив Українську Національну Раду, а в 1944 році – Всеукраїнську Національну Раду. Він ставив питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського Патріархату у єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції.

За час свого служіння Шептицький значно розширив вплив українських уніатів, які стали відомі як Українська греко-католицька церква (УГКЦ) як на землях Галичини, так і за кордоном. Він здійснив реформу богословської освіти, яка надала можливість готувати високоосвічених священників, а також – увів у церковне богослужіння живу українську мову. Саме при Митрополиті Андреї Шептицькому, починаючи з 1900 року, в Україні, зокрема у Галичині, розпочався розвиток греко-католицької церкви.

Владика вважав, що Українська греко-католицька церква має шанси стати сполучною ланкою між Східною та Західною церквами, а отже, вбачав однією зі своїх місій – об’єднання усіх християн. Будучи членом Палати панів австрійського парламенту і депутатом Галицького сейму, він захищав та відстоював права українців у Австро-Угорщині. Завдяки його старанням Ватикан визнав УНР 1919 року.

Під час Другої світової війни Андрей Шептицький очолив Українську Національну Раду, негативно ставився до німецького окупаційного режиму та виступав за створення уряду Української держави, відновив роботу Українського Червоного хреста – для допомоги пораненим, хворим та полоненим. Він був чи не єдиним українцем, що не боявся відкрито засуджувати Голокост і особисто врятував 150 євреїв, переважно дітей, від знищення німцями.

Завдяки вмінню вести бізнес, злагодженому менеджменту та розумному керівництву створеного ним українського страхового товариства «Дністер» (яке 1919 року було перетворено у земельний банк), що надавало послуги релігійним об’єднанням, Шептицькому вдалося зробити неймовірне – створити фінансові гілки у селах та районах Західної України. Митрополит фінансував господарство, закуповував нову техніку для кооперативів, бо розумів, що економічний розвиток багато у чому залежить від продуктивності та швидкості праці.

Андрей Шептицький був просвітителем та меценатом. За своє життя він встиг багато зробити: відкрив Львівську греко-католицьку богословську академію, Богословське наукове товариство, український католицький інститут, відстоював ідею створення Українського університету у Львові. У 1905 році він заснував Церковний музей у Львові, який згодом став Національним музеєм ім. Андрея Шептицького. Митрополит особисто передав музею близько 10 000 експонатів зі своєї колекції, понад 3 тисячі книг та фінансував придбання понад 15 000 предметів, зокрема унікальних ікон і рукописів. Завдяки його підтримці музей став одним із провідних культурних центрів Європи. Загалом книжкова колекція Митрополита нараховувала не менше 20 тисяч примірників. На жаль, після його смерті більшість книг була спалена. Також Владика підтримував діяльність Українського народного музею «Гуцульщина» в Коломиї та заснував єпархіальну бібліотеку в Івано-Франківську, передавши для неї 4 000 книг зі своєї особистої бібліотеки.

Шептицький активно підтримував українських митців, надаючи стипендії для навчання за кордоном. Серед його підопічних були такі відомі художники, як Олекса Новаківський, Модест Сосенко та Михайло Бойчук. Він також сприяв створенню першої української художньої школи в Галичині, яку очолив Новаківський.

Глава УГКЦ підтримував діяльність приватних шкіл, товариства «Просвіта», «Рідна школа», НТШ, об’єднання «Луг», «Пласт» тощо. Він віддав свої землі для створення там шкіл, зокрема у соборі Св. Юра організував Народну школу імені Грінченка для бідних дітей, подарував дитячій патріотичній організації «Пласт» свій маєток у Підлютому для літніх таборів, допомагав молодим художникам – призначав митцям стипендії на навчання у Європі, купляв їхні твори на аукціонах. Крім того, він заснував Народну лічницю, де могли безкоштовно лікуватися ті, хто не міг дозволити собі лікуватись за гроші. Перших пацієнтів така лічниця прийняла 10 квітня 1938 року.

Митрополит дбайливо відносився до дітей-сиріт, яких після Першої світової війни в Галичині залишилось понад 20 тисяч. З його благословення при монастирях створювалися сиротинці. Для їхнього утримання – віддав гроші, отримані як пожертву від Папи Бенедикта XV.

Глава УГКЦ все життя стійко боровся з важкою хворобою – у дитинстві він перехворів на скарлатину. Хвороба дала серйозні ускладнення, які згодом призвели до ревматизму. Через те, що захворювання постійно прогресувало і прикувало Шептицького до інвалідного візка, у 1939 році він навіть отримав спеціальний дозвіл від Апостольської столиці – правити Службу Божу сидячи. 

Владика відійшов у вічність 1 листопада 1944 року, після ускладнення від грипу. За три дні перед тим перестав будь з ким розмовляти, був похований у крипті собору святого Юра.

Іменем Митрополита названо місто Шептицький Львівської області; у Львові, Трускавці, Тернополі, Дрогобичі та на батьківщині Владики – в селі Прилбичах встановлено пам’ятники та меморіальні дошки. На честь Шептицького названо сквери, площі та вулиці у багатьох містах України, зокрема в Івано-Франківську, Калуші, Луцьку, Шепетівці, Броварах, Києві, Борисполі, Кам'янець-Подільському, Житомирі, Одесі тощо.

16 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України була заснована академічна стипендія імені митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького.

29 серпня 2020 року у Львові урочисто відкрили Музей Митрополита Андрея Шептицького.

У листопаді 2013 року Антидифамаційна ліга (американська правозахисна суспільно-політична організація, що протистоїть антисемітизму та іншим формам нетерпимості стосовно євреїв) – нагородила Шептицького посмертно за «відвагу і героїзм у порятунку євреїв» під час Другої світової війни. Митрополит також удостоєний нагороди імені Яна Карського «За відвагу при порятунку українських євреїв». 

Андрей Шептицький залишив глибокий слід в історії України як духовний провідник і діяч, що невтомно працював задля блага суспільства. Його ідеї та вчинки, спрямовані на підтримку культури, освіти та національного самовизначення, й досі надихають українців плекати свою духовну та культурну спадщину.

З нагоди 160-річчя від дня народження Андрея Шептицького, митрополита Греко-Католицької церкви, українського громадсько-політичного діяча в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить твори Глави УГКЦ, збірники документів і матеріалів, інші видання про діяльність митрополита та його внесок у розбудову української державницької думки ХХ століття.

На виставці представлено документи з фондів НПБУ. Для пошуку інших видань даної тематики радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх

Термін експонування:

24 липня – 24 серпня 2025 р.

Інформацію підготувала зав. відділу

обслуговування користувачів Оксана Круліковська