Aбонемент

До 125-річчя від дня народження Юрія Смолича (1900-1976), українського письменника, прозаїка, публіциста, драматурга, мемуариста, критика, журналіста, громадсько-політичного діяча

Юрій Корнійович Смолич народився 7 липня 1900 року у місті Умань третьою дитиною в родині гімназійного вчителя, статського радника Корнелія Івановича Смолича.

Його дитячі і юнацькі роки минали в Умані, Стародубі, Білій Церкві, Глухові, Кам’янці-Подільському. Маленьким хлопчиком не раз із батьками бував у Софіївці. Дитячі враження від уманського диво-саду назавжди лишилися в його пам’яті та пізніше вилилися на папір у автобіографічній повісті «Дитинство».

З 1913 року жив у Жмеринці. Тут він виступав з першими літературними спробами, редагував рукописний журнал «Штрихи», брав участь у художньому самодіяльному драматичному гуртку.

У 1918 році Смолич вступив до Київського комерційного інституту, але події революцій та Громадянської війни закружляли його в своєму вихорі. Письменник встиг послужити в армії УНР (Симона Петлюри), у 1919 році був санітаром в добровільному загоні по боротьбі з тифом, з 1921 року служив актором у червоноармійському театрі-студії. А потім вирішив стати літератором.

Юрій Смолич активно долучився до літературного процесу 1920-х років. Був членом у Спілці пролетарських письменників «Гарт» (1923-1925), літературному об’єднанні ВАПЛІТЕ (1926-1927), експериментальній «Техно-мистецькій групі А» (1928-1929).

1923 року переїхав до Харкова, працював у часописі «Нове мистецтво», був рецензентом, театральним критиком та інспектором. Редактором у численних виданнях: «Літературний журнал», «Сільський театр», «Червоний шлях».

У післявоєнний час письменник працював заступником, а потім головою правління Спілки письменників України, очолював Українське товариство культурних зв’язків з українцями за кордоном («Україна»), обирався депутатом до Верховної Ради УРСР.

Численною і розмаїтою є творча спадщина Юрія Смолича – романи, повісті, оповідання, унікальні спогади. Письменник проявив себе в різних жанрах – від епопей, фантастичних і пригодницьких оповідей до біографічних переказів. Багато написав і для театру.

Він зробив значний внесок в українську літературу. Перша його збірка оповідань «Кінець міста за базаром» вийшла 1924 року, згодом з’явилися збірки «Неділі і понеділки» (1927), «Мова мовчання (Кримінальна новела)» (1929), «П’ять оповідань» (1930), «Його біографія» (1934), «Загибель інтервенції. Оповідання про боротьбу з німецькою інтервенцією» (1941), «Народ воює. Оповідання про боротьбу з німецькими інтервентами» (1941), «Новели» (1942), «Безсмертя командира Христі» (1943), «Битва» (1943), «Без права смерті» (1943), «Бої за фронтом» (1943), «Мирні люди» (1943), «День починається рано» (1950), «Цвіт яблуні» (1951), «Мужська розмова» (1953).

Юрій Корнійович став одним з основоположників фантастичної прози в українській літературі, поклавши початок цьому жанрові романом «Останній Ейджевуд» (1926). Далі були романи «Півтори людини» (1927), «Четверта причина» (1932), трилогія «Прекрасні катастрофи»: «Господарство доктора Гальванеску» (1929), «Ще одна прекрасна катастрофа» (1932), та «Що було потім» (1934). З кінця 1920-х років Смолич звертається до жанру сатиричного роману з елементами «химерної прози»: «Фальшива Мельпомена (Піші аргонавти)» (1928), «По той бік серця» (1930), «Сорок вісім годин» (1933).

До найкращих творів автора другої половини 30-х років належить автобіографічна трилогія «Наші тайни» (1936), «Дитинство» (1937), і «Вісімнадцятилітні» (1938).

Подіям Другої світової війни присвячено романи «Вони не пройшли» (1946), «Ми разом були в бою». У 1950-х pp. Смолич звертається до подій громадянської війни в Україні: «Світанок над морем» (1956), дилогія «Мир хатам, війна палацам» (1958) і «Реве та стогне Дніпр широкий» (1960). Це публіцистичні романи-памфлети про колишніх колег – діячів УНР, їхня мистецька вартість зведена нанівець гротесковим стилем політичної агітки.

Вінцем творчого доробку письменника стали мемуари (три томи) під назвою «Розповідь про неспокій»), а також окремі книги «Я вибираю літературу» (1970) та «Мої сучасники» (1978).

Юрію Смоличу довелося працювати і в царині брутальної ідеологічної публіцистики («Після війни. Вибрані статті за 1945-1946 рр.» (1947), «Суд идет. Памфлеты и статьи» (1951), «Вороги людства та їх найманці (Американські імперіалісти та українські буржуазні націоналісти)» (1953), «З народом чи проти народу» (1958), «Про хороше в людях» (у співавторстві з Максимом Рильським; (1965)), і як критик-популяризатор («Перша книга» (1951), «Розмова з читачем» (1953)), і як театральний критик («Драмгурток у робітничому клубі» (1925), «Про театр» (1977).

Усі твори письменника виходили масовими тиражами; окремі з них були перекладені болгарською, польською, російською, словацькою, угорською та іншими мовами.

Помер Юрій Смолич 26 серпня 1976 року. Похований на Байковому кладовищі.

З нагоди 125-річчя від дня народження Юрія Смолича в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку, яка розкриває життєво-творчий шлях митця і містить видання, котрі знайомлять з його творчим доробком.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

01 липня – 31 липня 2025 року

Інформацію підготувала головний бібліограф

відділу обслуговування користувачів Наталія Пушненко