Aбонемент

До 185-річчя від дня народження Альфонса Доде (1840-1897),

французького письменника 

Доде Альфонс народився 13 травня 1840 року у місті Нім (Франція) у сім’ї фабриканта шовкових тканин Вінсента Доде. Раннє дитинство письменника минуло на фабриці батька, неподалік від Німа. Під час революції 1848 року сім’я розорилась і сподіваючись досягти матеріального добробуту переїхала до міста Ліон.

У серпні 1856 року Доде закінчив курс риторики у ліонському ліцеї. Не маючи змоги продовжити освіту, він підшукав роботу в коледжі у провінційному містечку Але, де посів скромну посаду класного наглядача. Уже в ліцеї почав писати вірші. Мрії про літературну славу не покидали його і в Але, де він створив першу поетичну збірку «Любовні мрії» («Amours de tete»). Нестатки і посада класного наглядача гнітили поета-початківця, тому восени 1857 року він покинув коледж і подався до Парижу, де проживав його старший брат Ернест.

У Парижі Доде змушений вести злиденне напівбогемне існування. Поява збірки «Закохані» («Les amoureuses», 1868) відкрила Доде шлях у літературу.

У листопаді 1859 року Альфонс став співробітником газети «Фігаро», а через рік герцог Морні, голова Законодавчого корпусу, запропонував йому місце секретаря у своїй канцелярії. Посада секретаря зробила Доде матеріально забезпеченим та дала можливість проникнути за куліси політичного життя. У цей же час він захопився ідеєю відродження прованської народної культури.

Перебування по декілька місяців на рік на півдні (за приписом лікарів) дало можливість Доде зблизька спостерігати за побутом і звичаями Провансу. Так з’явилися оповідання, що увійшли в збірку «Листи з вітряка» («Lettres de mon moulin», 1869), які автор публікував спочатку в газетах і журналах. З появою цієї збірки до Адьфонса Доде прийшла літературна слава. Тут окреслилося коло тем і улюблених персонажів письменника.

Це жителі Провансу – селяни, ремісники, пастухи, сторожі маяка. Ставлення до них автора – співчутливо-іронічне, у традиціях народного фольклору, фабльо. Звучить у збірці й тема соціальної нерівності: «Секрет діда Корнеля», «Санжинерський маяк» та ін. З гіркотою розповідає Доде про наступ ринкових взаємовідносин на патріархальне село. Натуралізм описів урівноважується романтичним ставленням до дійсності. Особливо добре вдаються письменнику замальовки природи. Доде проявляє себе майстром м’якого поетичного пейзажу.

У 1867 р. відбулися зміни і в його особистому житті. Він одружився з Жулі Аллар, котра стала його незмінною помічницею в літературних заняттях. Первісток Доде – Леон також згодом стане літератором і пов’яже своє життя з Жанною Гюго – внучкою знаменитого письменника.

У 1868 р. вийшов друком перший роман Доде «Малюк» («Le Petit Chose»). За жанром він є ліричним щоденником дитини, яка дорослішаючи відкриває для себе навколишню дійсність з її суперечностями, несправедливістю, контрастом багатства та бідності. Роман має автобіографічну основу, хоча сам Доде застерігав від прямого ототожнення його з героєм – Даніелем Ейсетом. Багато епізодів, особливо у другій частині, є вигаданими (літературні невдачі героя, смерть брата Жака та ін.).

Незважаючи на тенденційність і надмірну сентиментальність останніх розділів, книга приваблює щирістю і безпосередністю тону, поєднанням м’якого гумору, ліризму та іронії – тими рисами, які, починаючи з ранніх творів («Листи з вітряка», «Малюк»), визначають своєрідність стилю Доде.

У романі «Незвичайні пригоди Тартарена Тарасконського» («Les Avantures prodigieuses de Tartarin de Tarascon», 1872) письменник знову звернувся до теми Провансу. Роман, перші розділи якого з’явились у газетах «Пті Монітер» і «Фігаро» у 1869-1870 pp., називався «Прованський Дон Кіхот, або Пригоди знаменитого Барбарена Тарасконського» («Le Don Quichotte provencal ou les Avantures de l'illustre Barbarin de Tarascon»), досить точно вказував на ті орієнтири, якими керувався Доде. Образ головного героя Барбарена, котрий в остаточному тексті став Тартареном, пов’язаний з прованськими анекдотами про боягузів і хвальків, котрі вдають із себе сміливців і удатних мисливців. Ці сюжети, досить поширені в різних країнах, вказують на давню народну традицію. Другий прототип добродушного і самозакоханого прованського обивателя – літературний. Від Дон Кіхота він переймає нестримну фантазію, довірливість, авантюризм. Комізм цього образу багато в чому зумовлений поєднанням в образі Тартарена рис Дон Кіхота і Санчо Панси.

Проте гумор роману не наслідувальний. Він має прованське, народне коріння. Такими є розповіді про життя доблесних тарасконців, поїздки в Алжир, полювання на левів, захоплення «східною» красунею. За стихією веселощів і гумору, яка пронизує книгу, можна побачити і деякі риси епохи. Відчутна в ній і пародія на східні пристрасті, екзотику і фальшивий романтизм колоніальної літератури. Багато епізодів і висловів з роману увійшли в європейське культурне побутування. Ім’я Тартарена стало прозивним. Експлуатуючи успіх, Доде створив у 80-х pp. ще 2 частини трилогії: «Тартарен в Альпах. Нові походеньки тарасконського героя» («Tartarin sur les Alpes. Nouveaux exploits du heros tarasconnais», 1885) і «Порт Тараскон. Останні пригоди знаменитого Тартарена» («Port Tarascon. Dernieres aventures de l'illustre Tartarin», 1890).

У «Тартарені в Альпах» Доде зводить безпосереднього, життєрадісного Тартарена з вишуканим товариством туристів-космополітів, бездіяльних, холодних, недалеких. Дія роману «Порт Тараскон» відтворює атмосферу колоніальних авантюр останньої третини XIX ст.: тарасконці окуповують один із загублених в Тихому океані островів, який виявляється англійською колонією. Загарбники змушені покинути його протягом 24 годин. У цій книзі, як і в перших двох, багато дивовижних пригод і смішних історій. Проте доброзичливий гумор змінюється тут сарказмом. Автор розвінчує Тартарена-колонізатора.

Від «прованських ідилій» до соціальної тематики Доде перейшов під впливом політичних подій початку 70-х pp. Важливу роль у його еволюції відіграла франко-прусська війна. Вступивши спочатку в національну гвардію, Альфонс Доде швидко розчарувався і в монархістах, і в республіканцях періоду ІІІ Республіки. Не прийняв він і Паризької Комуни. Ці настрої відобразилися у збірках нарисів і оповідань: «Листи відсутнього» («Lettres a un absent», 1871), «Оповідання щопонеділка» («Contes du lundi», 1873), «Робер Ельмон. Щоденник схимника» («Robert Helmont. Journal d'un solitaire», 1874), а також у серії соціально-побутових романів, багато з яких мають підзаголовок «Паризькі звичаї»: «Фромон молодший і Ріслер старший» («Fromont jeune et Pisler aine, mo eurs parisiennes», 1874), «Джек» («Jack, mo eurs parisiennes», 1876) «Набоб» («Nabob», 1878), «Королі у вигнанні» («Les Roumestan, mo eurs parisiennes», 1881), «Євангелістка» («L' Evanqeliste, romanparisien», 1883), «Сафо» («Sapho, moeurs parisiennes», 1888), «Опора сім Ч» («Soutien de famille», 1897). Писав Доде і повісті: «Роза та Нінетта» («Rose et Ninette, moeurs dujour», 1892), «Маленька парафія» («La Petite Paroisse», 1895).

Тривалий творчий шлях Доде дає можливість прослідкувати етапи становлення письменника у 60-80-х pp. Радісне світовідчуття «прованських книг» поступило місцем у 70-х pp. соціальній проблематиці. Романи цього періоду змальовують історію деградації сім’ї («Фромон молодший та Ріслер старший» та ін.). У романі «Джек» письменник різко критикує систему освіти сучасної Франції. У романі «Набоб» відтворені звичаї II Імперії. «Королі у вигнанні» і «Нума Руместан» порушують питання про долю монархії та політичні звичаї епохи. При створенні цих творів Доде скористався спостереженнями, зробленими ним під час служби в канцелярії герцога де Морні.

Зближення із Г. Флобером, Е. Золя, Ед. Гонкуром, постійна участь в «Обідах п’яти» більш безпосередньо ввели Доде в орбіту літературних суперечок епохи. Зазнаючи помітного впливу натуралістичної доктрини, він водночас став її завзятим адептом. Критикуючи соціальну дійсність, письменник зазвичай переносить конфлікти в етичний план. Йому притаманний дух моралізаторства, що призводить до спрощення психологічних характеристик, поділу героїв на позитивних і негативних. Доде краще вдаються портретні характеристики і захоплюючі сюжети. Композиційно його романи найчастіше будуються як ряд драматичних епізодів, які динамічно змінюють один одного. Все це зробило Доде популярним серед широкого загалу.

Письменник помер 17 грудня 1897 року в Парижі і був похований на цвинтарі Пер-Лашез (Париж).

В Україні твори Доде відомі з кінця XIX ст. З ініціативи Івана Франка в «Бібліотеці найзнаменитіших повістей» вийшли в перекладі українською мовою романи Доде «Фромон молодший і Ріслер старший» (1883), «Набоб» (1885) і «Королі у вигнанні»(1897). Іван Франко зробив ґрунтовний аналіз творчості письменника у статтях «Життя і твори Альфонса Доде» (обидві – 1898), переклав кілька оповідань. Окремі твори Альфонса Доде переклали М. Чайченко (М. Грінченко), В. Щурат, С Русова, М. Грушевська, С. Сердюк, В. Щербаківська, Б. Чорний, А. Любченко, І. Сидоренко та ін.

З нагоди 185-річчя від дня народження французького письменника у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку, яка розкриває життєво-творчий шлях письменника та його творчий доробок.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

9 травня – 30 травня 2024 р.

Інформацію підготувала головний бібліотекар відділу

обслуговування користувачів Анна Сладкова