Aбонемент

До 130-річчя від дня народження Івана Ле (1895-1978), українського письменника, журналіста, редактора, громадського діяча

Біографія художника – завжди ціла епоха, якщо шлях його сягає за півстоліття і життя пов’язане з подіями історичного розмаху.

Талановитий український прозаїк Іван Ле належить до того покоління письменників, які прийшли в літературу в середині 20-х років минулого століття. З перших кроків у літературі особистість письменника заявила про себе відкрито, вимогливо та назавжди увійшла в його творчість.

Іван Ле (справжнє ім’я Іван Леонтійович Мойся) народився 21 березня 1895 року в селі Мойсинці Золотонівського повіту Полтавської губернії в родині безземельного селянина. Вже з раннього дитинства виявилася його любов до літератури, бажання писати самому. Перші його дописи-фейлетони з’являються 1913 року в черкаській газеті «Пріднєпров’є».

У 1915 році він мобілізований до царської армії. Брав участь у революційних подіях 1917 року в Петербурзі і громадянській війні на Україні.

У 1922 році Івана Ле посилають на робітфак Київського політехнічного інституту, з наступного року він вчиться на факультеті інженерів будівництва шляхів. Згодом редагує газету «Київський політехнік», працює в редакції журналу «Комунар». Майбутній письменник став ініціатором створення «Групи молодих письменників КПІ», до складу якої увійшли любителі літератури з усіх факультетів інституту. До речі, членом цієї групи став і Юрій Яновський – ще один майбутній видатний український письменник, дружбу з яким Іван Ле проніс крізь усе життя. Закінчуючи інститут, Іван Ле вже цілком сформувався як письменник і журналіст.

Працював в органах Спілки письменників України і СРСР та на редакційних посадах друкованих органів видавництв. Був членом літературної організації «Жовтень» (Київ, 1924-26), Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (з 1927) та Спілки письменників СРСР (від 1934), ініціатором створення і першим редактором «Літературної газети» (нині виходить під назвою «Літературна Україна»).

З 1928 року по 1930 рік жив і працював у Донбасі, редагував журнал «Забой» (зараз «Донбас»). У цей період його творчості переважала робітнича тема (здебільшого донецька) вона розкрита в творах «Ритми шахтьорки» (1928).

Справжнім початком своєї професійної літературної діяльності Іван Ле вважав день 15 лютого 1925 року коли в газеті «Більшовик» побачило світ його оповідання «Змичка». У 1927 році вийшла збірка «Юхим Кудря».

Шалений успіх мав роман «Міжгір’я» (1929), який витримав понад сорок видань і був перекладений більш як на десяток мов. Він одразу зробив свого автора широко відомим і популярним.

У 1940 році вийшов друком перший історичний роман Івана Ле «Наливайко». Це був перший з задуманого письменником епічного циклу історичних творів під загальною назвою «Україна», до якого мали ще увійти романи «Хмельницький», «Мазепа», «Залізняк», «Кармалюк», «Шевченко», «Народ».

Однак написання другого тому циклу – широко відомого згодом роману «Богдан Хмельницький», за який письменник узявся ще 1939 року, розтяглося в часі більш як на двадцять років. Уже написані розділи роману були втрачені під час Другої світової війни. В ній Іван Ле як військовий кореспондент брав участь майже з перших днів. У ті роки літературна творчість відійшла для письменника на другий, якщо не на третій план. Ле не тільки працював як інструктор фронтового радіомовлення, а потім – кореспондент «Известий», але й брав безпосередню участь у боях. Його численні кореспонденції, статті, нариси і новели друкувалися на сторінках фронтової і центральної преси, виходили невеличкими збірочками.

Письменник пройшов бойовий шлях від Львова до Сталінграда і звідти – до Відня. Став кавалером