Aбонемент

До 180-річчя від дня народження Івана Пулюя (1845-1918), українського фізика, електротехніка, винахідника, організатора науки, публіциста, перекладача, педагога, громадського діяча

Іван Павлович Пулюй – всесвітньо відомий вчений і винахідник, громадський діяч, один з перекладачів Біблії українською мовою.

Народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів Королівства Галичини та Володимирії, Австрійської імперії (нині селище Чортківського району, Тернопільська обл.). У Гримайлові закінчив початкову школу. Наступним освітнім етапом для нього стала Тернопільська класична гімназія, в якій у різні роки навчалися такі майбутні діячі української науки, духовності, культури, як Володимир і Олександр Барвинські, Йосип Сліпий, Іван Горбачевський, Кирило Студинський, Станіслав Дністрянський.

У гімназії панував український дух. І ним не міг не пройнятися юнак з Гримайлова. Разом з братами Барвінськими він стає одним із засновників «Громади», таємної організації, члени якої поклялися служити Україні. Тричі на тиждень, після уроків, вони збиралися на свої засідання. Кожне з них мало чітке спрямування: у середу присвячувалося поглибленому вивченню української і світової історії, у суботу – літературі і у неділю – читанню й декламації слова Божого. У сучасних дослідженнях про життя й діяльність Івана Пулюя часто цитуються його промовисті слова: «Немає більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».

Батьки хотіли бачити сина греко-католицьким священиком, і в 1865 році він їде у Відень (тоді Тернопілля, як і вся Галичина й Буковина, входило до Австрійської імперії) і поступає у Греко-католицьку духовну семінарію. На першому курсі перекладає українською мовою підручник з геометрії, у 1868 році стає співзасновником студентського товариства «Січ», перекладає українською ряд творів духовної літератури. Великий вплив на майбутнього вченого мала зустрічу 1869 році з Пантелеймоном Кулішем, який тоді працював над першим перекладом Старого Заповіту.

Під час навчання в семінарії Іван Пулюй продовжував шукати свій шлях, замислюватися над тим, чому присвятити свою службову і професійну кар’єру. На старших курсах він захоплюється філософією, математикою, фізикою і по закінченні семінарії не висвячується на священика, а три роки навчається на філософському факультеті Віденського університету. Але й філософія не стала справою його життя, бо вже у 1872 році Івана Пулюя вже можна було зустріти в стінах фізичної лабораторії віденського професора фон Лянге. Через два роки він уже в хорватському місті Фіюме (нині Рієка), де працює викладачем на кафедрі фізики, механіки й математики Військово-морської академії. Саме там проявляється його винахідницький талант: Пулюй сконструював прилад для вимірювання механічного еквіваленту теплоти, який отримав срібну медаль на Всесвітній виставці 1878 року в Парижі.

Після академії – новий курс навчання. Цього разу в Фізичному інституті Страсбургського університету під науковим керівництвом професора Августа Кундта. Отримавши звання доктора наук, Пулюй повертається у Віденський університет і присвячує себе викладацькій роботі й фізичним дослідженням. Його ім’я з’являється на сторінках журналу «Доповіді Віденської академії наук». Науковий світ зацікавили зокрема дві його статті, в яких теоретично обґрунтовувалися результати експериментальних досліджень залежності внутрішнього тертя газів від температури.

На початку вісімдесятих років, у цьому журналі з’являються публікації вченого, які засвідчують новий поворот у його наукових дослідженнях і технічних експериментах: вони присвячені вивченню катодних променів і створенню електричних апаратів. До його праць виявляють зацікавленість не лише науковці, а й практики. Він отримує нагороди престижних виставок, Пулюя запрошують на посаду директора фабрики освітлювальних ламп в австрійському місті Штайрі, і він два роки працює на цьому підприємстві, займаючись, зокрема, виробництвом ламп власної конструкції.

У 1884 році в Штайрі була організована електротехнічна промислова виставка. І саму її територію, і підступи до неї яскраво освітлювали лампочки Пулюя. Це справило велике враження на відвідувачів виставки, зокрема, й на цісаря Австро-Угорської імперії Франца-Йосифа, який під час відвідування мав тривалу розмову з винахідником. Того ж року на запрошення Міністерства освіти Австро-Угорщини Іван Пулюй переїздить до Праги, де обіймає посаду професора експериментальної фізики Німецької вищої технічної школи. Наприкінці вісімдесятих він обирався деканом математичного факультету, ректором Празької політехніки. Його удостоюють високих нагород імперії, присвоюють високий титул Радника цісарського двору. Пулюй очолює проектування і консультує будівництво в Чехії цілого ряду електростанцій на змінному струмі. Одна з таких електростанцій досі працює під Прагою.

У середині дев’яностих – нове зацікавлення: Пулюй зосереджується на теоретичних і практичних дослідженнях Х-променів і публікує на цю тему в «Доповідях Віденської академії наук» дві статті. Він вивчає пов’язані з цими променями процеси на атомно-молекулярному рівні. Більше того: створена Пулюєм лампа давала змогу побачити ці невидимі для людського ока промені. І це було феноменальним досягненням.

Іван Павлович знав понад десять мов – сучасних європейських і древніх. Ще в студентські роки Пулюй переклав українською мовою «Молитовник». Саме його знання древньогебрейської мови привернули до нього увагу Пантелеймона Куліша, соратника Тараса Шевченка. Куліш запропонував юнакові долучитися до його праці над перекладом українською тексту Біблії. Їхня робота над перекладом наближалася до кінця, але пожежа в Кулішевому маєтку в 1885 році знищила майже завершений текст. Довелося все починати по суті спочатку. Згодом до цих трудів приєднався класик української літератури Іван Нечуй-Левицький. Біблія була видана в 1903 році у Відні.

Іван Павлович віддано й щиро любив Україну. У патріотичному українському дусі разом із дружиною Катериною Стозіцькою виховував і своїх дітей. У їхній сім’ї виросли три доньки і три сини. За відсутності в Празі української школи подружжя Пулюїв наймали для дітей вчителів української мови. Сини Павло і Юрій після смерті батька вчилися в українській гімназії Львова. Олександр, найстарший син, у сімнадцятирічному віці добровільно приєднався до Січових стрільців і воював в Українській Галицькій армії.

Помер Іван Павлович 31 січня 1918 року у Празі, нині Чехія (тоді Богемське Королівство, Австро-Угорщина), де й похований на Мальвазінках.

До 180-річчя від дня народження Івана Пулюя у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку, яка знайомить з працями вченого та його життєвим шляхом.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування:

01 лютого – 28 лютого 2025 р. 

Інформацію підготувала головний бібліотекар

відділу обслуговування користувачів Анна Сладкова