Aбонемент

До 175 річчя від дня народження Панаса Мирного (1849-1920),

українського прозаїка, драматурга, поета, фольклориста, перекладача,

публіциста, громадсько-культурного діяча, творця новаторських

соціальних романів і повістей із життя народу.

Панас Мирний (Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. Його батько походив з родини простого козака, зумів дослужитися до чину прапорщика, а повернувшись на Полтавщину, придбав невеликий маєток у селі Білики Миргородського повіту. Мати – донька місцевого колезького реєстратора. Панас був третьою дитиною в сім’ї.

Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі, чотирнадцятилітній хлопець йде на роботу. Чиновницька служба почалася в 1863 році в Гадяцькому повітовому суді. Наступного року він переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом, після короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействі.

З 1871 року Панас Рудченко жив і працював у Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Його не приваблювала чиновницька кар’єра, але сумлінне виконання службових обов’язків, дозволило досягти високого чину дійсного статського радника. На цей час припадають його перші спроби літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частину зібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів згодом опублікував його брат Іван Білик у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1870 р.) та «Чумацкие народные песни» (1874 р.).

У 1870-ті рр. центральною темою творчості письменника стали життя українського села та складні соціально-економічні зрушення, які відбувалися в пореформену добу. Перші його твори (вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав»), підписані літературним псевдонімом Панас Мирний, з’явилися за кордоном, у львівському журналі «Правда» 1872 року. Попри те, що у 1870-1880-х рр. Панас Мирний продовжує інтенсивно працювати, його твори, в зв’язку з цензурними переслідуваннями українського слова в Російській імперії, друкувались переважно за кордоном і в Наддніпрянській Україні, тому були майже невідомі широким колам читачів. У 1974 році були надруковані нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П’яниця».

Проблемам різночинної української інтелігенції, її ролі в суспільному процесі присвячені незакінчене оповідання «Народолюбець» (орієнтовне написання 1873 р.) та соціально-психологічна повість «Лихі люди» (цензурна назва «Товариші») (1875 р). Ще 1875 року в співавторстві з братом Іваном Біликом було закінчено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», але у зв’язку з Емським указом твір не був опублікований і вперше з’явився в Женеві у 1880 році. Роман засвідчив початок нового етапу в розвитку української прози: це був перший зразок соціально-психологічного роману, де було розкрито соціальну дійсність в усіх її суперечностях, показано, як соціально-економічні умови, конкретне життєве середовище формують характер особистості, зумовлюють її дії та вчинки.

Роман «Повія» – один із найкращих зразків українського соціально-психологічного роману XIX ст., в якому Панас Мирний найповніше виявив епічний талант, силу критичного реалізму. У романі на тлі широких суспільно-історичних узагальнень зображено трагічну історію життя дівчини-наймички, змальована пореформена дійсність XIX століття – розшарування селянства, зростання нових багатіїв, занепад суспільної моралі.

Поряд з епічними творами Панас Мирний залишив у спадок блискучі зразки малих художніх форм – оповідання, нариси, новели («Казка про Правду та Кривду» (1889 р.), «Серед степів» (1900 р.), «Морозенко» (1898 р.) та ін.). Подіям революції 1905-1907 рр. присвячено його поетичні та прозові твори: «До сучасної музи», «На сорок четверті роковини смерті Т. Г. Шевченка», «Сон» (1905 р.), «У тюрмі», «Дурниця» (1909 р.). Помітне місце в творчості займали драматичні твори: «Перемудрив» (1884 р.), «Згуба» (1896 р.), «Лимерівна» (1883 р.), «У черницях» (1884 р.), філософська драма-містерія «Спокуса» (1901 р.).

Панас Мирний перекладав українською мовою твори Вільяма Шекспіра («Король Лір»), Генрі Лонгфелло («Пісня про Гайавату») та ін., здійснив оригінальний переспів «Слова о полку Ігоревім» – «Дума про військо Ігореве». Написав близько 300 віршів, але свою поезію Мирний називав «нікчемним віршуванням».

Майже у 40 років Панас Якович одружився на капітанській доньці Олександрі Шейдеман. Із нею виростив трьох синів. Письменник підтримував тісні зв’язки з Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком та іншими. Був членом нелегальної організації «Унія» у Полтаві, яка поширювала заборонену українську літературу. Крім того, співпрацював із журналом «Рідний край», який з 1905 року почали видавати у Полтаві.

Тривалий час Панас Якович не розкривав свого літературного псевдоніма. У листі лікарю Івану Зубковському писав: «...багато моїх знайомих знають, хто такий «Панас Мирний», але я за життя свого не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе негідним тих прославлянь, які створилися навколо імені Мирного». Сучасники згадують, що Панас Якович був надзвичайно скромною людиною.

Помер письменник 28 січня 1920 р., похований у Полтаві. У будинку, де він проживав, нині створили меморіальний музей. Відомий широкому загалу письменник став вже після своєї смерті.

До 175-річчя від дня народження Панаса Мирного (1849-1920), українського прозаїка, драматурга, поета, фольклориста, перекладача, публіциста, громадсько-культурного діяча Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого організувала книжкову виставку.

Для пошуку інших видань даної тематики радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 10 травня – 30 травня 2024 р.

Інформацію підготувала зав. сектору

відділу обслуговування користувачів Наталія Опенько