Aбонемент

До 150-річчя від дня народження Августина Волошина (1874-1945), українського державного, політичного, релігійного та культурного діяча, журналіста, видавця, священика, просвітителя, педагога, президента Карпатської України (1939)

Августин Волошин з’явився на світ 17 березня 1874 року в селі Келечин комітату Мармарош, що тоді був складовою Австро-Угорської імперії (нині це Міжгірський район Закарпатської області України) в родині греко-католицького священика.

Навчався в сільській народній школі, але до Ужгородської гімназії вступив лише після четвертого класу т. зв. нормальної школи 1883 року, оволодівши певним чином угорською мовою. Після закінчення гімназії у 1892 році, греко-католицький єпископ рекомендував його в Будапештський університет на теологічний факультет. Та через хворобу Августину довелося повернутися до Ужгорода, де він закінчив богословську академію.

У 1896 році Волошин одружився з 18-річною Іриною Петрик, донькою професора Ужгородської гімназії та нащадком відомого закарпатського поета Олександра Духновича. Дітей подружжя ніколи не мало, але шлюб був щасливим. Ірина в усьому підтримувала чоловіка, сама займалася викладацтвом і благодійністю, організовувала безкоштовні обіди для дітей незаможних селян, опікувалася сиротами та проблемами жіночої освіти. Вона передчасно пішла з життя – у 1936 році від злоякісної пухлини вуха.

У 1897 році Августин Волошин був рукоположений на священника і розпочав свою душпастирську діяльність в Цегольнянському храмі Ужгорода. Одночасно він продовжує навчання, і в 1899-1900 роках закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті та отримує диплом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах.

У ці часи великим прикладом для отця-доктора був митрополит Андрей Шептицький; не раз отець Августин говорив про нього як про життєвий дороговказ, людину, що змогла зберегти рівновагу між розумом і серцем та збагнула суть патріотизму, сила якого лише в ділах.

Період 1900-1939 р.р. став найпліднішим у житті Волошина. Він проявив себе і як педагог, і політик, і громадський діяч, і видавець. Із дипломом будапештської Вищої педагогічної школи став професором, а потім і директором Ужгородської учительської семінарії. Активно протистояв посиленій мадяризації Закарпатського краю, виступаючи проти латинської абетки та в оборону кирилиці. У 1920-1930-х багато зробив для викриття Голодомору в Радянській Україні й інформування про це світової громадськості.

1921 року почав видавати релігійну газету «Благовісник» для оборони церкви від нападів різних конфесій, став активним захисником видання всіх підручників релігії для народних шкіл українською мовою.

1923 року, коли Закарпаття за підсумками Першої світової війни вже відійшло до Чехословаччини, Волошин заснував і очолив українську Християнсько-народну партію. Вона поєднувала соціальні гасла (захист інтересів українського селянства) із політичними – боротьбу за надання автономії Закарпатському краю. Як представник цієї політичної сили Волошин обирався до складу чехословацького парламенту, де за його участі ухвалили важливий закон про кооперацію. Домігся надання державної допомоги священникам.

1928 року організував «Кружок духовенства християнської народної партії» для широкої місійно-освітньої діяльності серед пастви.

Будучи професором і директором семінарії, Августин Волошин написав і опублікував 63 підручники, зокрема граматики, читанки, букварі, методичні праці. Деякі перевидавалися по декілька разів. Був видавцем і, водночас, журналістом, організатором виходу в світ щорічних «Місяцесловів», редагував газету «Наука», реорганізував її у «Свободу» (у липні 1938 р. вона стала «Новою Свободою»). Був дописувачем багатьох газет краю, які видавалися у 20-30-х роках.

Августин Волошин відомий і як автор щонайменше 42 книг. Серед них – шкільні підручники та посібники, політичні й релігійні праці, художні твори для дітей та драми, які ставилися на сцені навіть у Празі. Зокрема, «Методическая грамматика карпаторусского языка для народных школ»(1899), «Читанка для угро-русской молодежи» (1900), «Азбука» (1904), «О письменном язицѣ подкарпатських русинов» (1920), «О соціяльном вихованню» (1924), «Коротка історія педагогіки для учительських семінарій» (1931), «Педагогічна психологія» (1935), «Методика народно-шкільного навчання» (1935), «Коротка історія психології» (1937). Водночас Волошин видавав кілька газет і журналів, був одним з засновників товариства «Просвіта» і брав активну участь у його діяльності.

Доктор, професор о. Августин Волошин написав чимало ґрунтовних праць, які свідчать про його ерудицію в галузях мовознавства, літературознавства, історії, культури, соціології, політології, богослов’я тощо: «Що хоче угро-руський народ» (1918), «О письменном языці подкарпатських русинов» (1921), «Дві політичні розмови» (1923), «Памяти Александра Духновича», «Релігійні відносини на Підкарпатській Русі» (1930), «Про шкільне право будучої держави» (1942) та інші.

Як літератор, написав побутові драми «Марійка Верховинка», «Без Бога ні до порога», історичну драму «Фабіола», п’єсу «Князь Лаборець», драму «Син Срібної Землі Юрій Довжа», оповідання «Люби своє» та інші твори. Публікувався під псевдонімом А. Верховинський. Переклав українською мовою твори святого Авґустина, уклав малу Біблію, малий біблійний катехизм для нижчих класів народної школи, молитовник для української еміграції в Празі тощо.

На сторінках календаря-альманаху «Місяцеслов», який Августин Волошин видавав із 1902 року, публікувалися цінні матеріали з історії, культури, господарського, релігійного, громадського і політичного життя Закарпаття. Був засновником видавництва «Пчілка» і редактором журналу «Пчілка», в якому публікувалося дуже багато матеріалів з історії, культури і природи краю, одним із редакторів Наукового збірника тов-ва «Просвіта» в Ужгороді (1922-1938), що й досі залишається найповажнішим періодичним науковим виданням за всю історію Закарпаття.

Великою заслугою Августина Волошина як публіциста є оборона ним рідної мови та національної символіки українського народу: синьо-жовтого прапора, державного гербу Тризуба, гімну «Ще не вмерли в Україні…» Статті на цю тему друкувалися в газеті «Свобода» та інших виданнях.

Значну роль відіграв Августин Волошин в економічному відродженні Закарпаття, розуміючи, що саме в цій ділянці – основа політичної незалежності і культурного розвитку. Він багато зробив для створення кооперативів, став засновником і головою Крайового кооперативного союзу, Підкарпатського банку, асекураційного товариства «Бескид», фабрики дзвонів «Акорд» в Ужгороді, фабрики свічок «Геліос» у Горянах, фабрики сірників у Чинадієві тощо.

Був великим благодійником і жертводавцем. У 1932 році разом із дружиною Іриною пожертвував 300 тис. крон на сиротинець «Нова родина» в Ужгороді і 100 тис. крон для бідних та подарував під сиротинець свій будинок в Ужгороді (нині це вул. Августина Волошина, № 36). Відповідно до заповіту, засвідченого 19 серпня 1944 року у Празі міністрами Карпатської України Степаном Клочураком і Миколою Долинаєм, Августин Волошин увесь свій маєток, заощадження готівкою і на банківських рахунках заповідав єпархіальним училищам, учительським семінаріям, сестрам Василіянкам, сиротинцям Карпатської України.

Центральною постаттю був Августин Волошин і в громадському житті Закарпаття, зокрема, на ниві культури й освіти. Досить згадати його подвижницьку працю у двох українських громадських інституціях – крайовій «Просвіті» і «Учительській громаді», засновником і провідником яких був і які відігравали визначну роль у розвитку культури, освіти та освідомленні закарпатських українців.

Великі його заслуги у спорудженні в Ужгороді Народного Дому товариства «Просвіта», заснуванні першого на Закарпатті українського професійного театру «Руського театру товариства «Просвіта», видавничій діяльності «Просвіти», організації читалень по всьому краю, проведенні просвітянських з’їздів, свят, зльотів молоді тощо. Не було такого просвітянського заходу чи події, на яких би з яскравою промовою не виступав Августин Волошин. Кожний його виступ – це ціла програма розвитку духовного і культурного життя Закарпаття.

Велику просвітницьку роботу здійснила «Учительська громада», заснована в 1930 році на противагу «Учительскому товариществу Подкарпатской Руси» (що штучно намагалось проводити неприйнятну для місцевого населення політику русифікації карпатоукраїнців). Якщо у рік заснування в ній нараховувалося 220 членів, то в 1937 році – 1631, що становило понад дві третини всього учительського корпусу Закарпаття.

Пік політичної кар’єри Августина Волошина припав на 1938-1939 роки. Саме тоді після «Мюнхенської змови» Чехословаччина увійшла в період тяжкої політичної кризи й зрештою була змушена погодитися на створення автономного уряду Підкарпатської Русі. Спочатку його очолював мадярофіл Андрій Бродій, а Волошин входив до складу уряду на правах статс-секретаря з питань охорони здоров’я і соціального забезпечення. Але дуже скоро чеська влада заарештувала Бродія за звинуваченням у проугорських симпатіях. 26 жовтня 1938 року новим прем’єром Підкарпатської Русі став Августин Волошин, який сформував уряд виключно з прихильників українського руху.

1 листопада 1938 року А. Волошин з помічниками виїхав на Віденський арбітраж, де від Підкарпатської Русі були відібрані міста Ужгород, Мукачево, Берегово та частина сіл і передані Угорщині. Новою столицею краю став Хуст, куди евакуювали державні установи і служби. В уряді залишилися лише троє А. Волошин, Ю. Ревай та Е. Бачинський. 9 листопада 1938 року в Хусті створено Організацію народної оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС) на чолі з головним командантом Дмитром Климпушем. Українська народна рада видала Маніфест з програмою дій нового уряду. 25 листопада вийшла постанова про запровадження державної української мови, а 30 грудня – про вживання назви «Карпатська Україна».

12 січня 1939 року опубліковано заяву Авґустина Волошина про вибори до сойму, а 13 січня створено партію Українське національне об’єднання; 24 січня сформований її центральний провід на чолі з Федором Реваєм. 12 лютого 1939 року відбулися вибори до сойму Карпатської України з 32 послів, за яких проголосувало 92,4 відсотка виборців.

15 березня 1939 року в Хусті було проголошено незалежність Карпатської України. Августина Волошина обрано президентом новопосталої держави. Державною мовою Карпатської України проголошувалася українська, державним прапором – синьо-жовтий, а державним гербом – сполучення крайового герба з національним. Державним гімном проголосили «Ще не вмерла Україна». Але угорська окупація, яка водночас розпочалася з дозволу Гітлера й мовчазної згоди Сталіна, поклала край нетривалому існуванню незалежної української держави на Закарпатті.

Августин Волошин був змушений виїхати до Румунії, звідти – до Югославії, Німеччини і, зрештою, до Праги. Протягом Другої світової війни він відійшов від активної політичної діяльності, знову поринувши в педагогічну – викладав на катедрі педагогіки Українського вільного університету. У квітні-травні 1945 року виконував обов’язки ректора цього навчального закладу. Але 15 травня, одразу після взяття Праги радянськими військами, його заарештували співробітники СМЕРШу. Дуже скоро Волошина вивезли до Москви як «особливо небезпечного злочинця» та ізолювали в камері-одиночці Лефортовської в’язниці.

Тоді колишній президент Карпатської України вже розміняв восьмий десяток. Тяжкі умови перебування в тюрмі, постійні допити, психологічний тиск, погане харчування, грубе поводження конвоїрів – усе це різко погіршило стан його здоров’я. Лікарі виявили в нього «кардиосклероз с упадком сердечной деятельности» та порекомендували перевести до лікарні Бутирської тюрми для стаціонарного лікування. Там 19 липня 1945 року Августин Волошин і помер – за офіційною версією, від паралічу серця.

Могили великого українського патріота немає – існує лише кенотаф на Ольшанському цвинтарі в Празі.

Реабілітований президент Карпатської України 12 вересня 1991 року. 15 березня 2002 року Авґустина Волошина посмертно вдостоєно звання Героя України. Вулиці, названі на честь Августина Волошина, тепер є в Києві, Львові, Ужгороді, Івано-Франківську, Стрию.

З нагоди 150-річчя від дня народження Августина Волошина у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку, на якій представленні твори великого патріота, наукові історичні розвідки, монографії, статті із періодичних видань

Для пошуку інших документів цієї тематики радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Грушевського Михайла, 1, 2-й поверх

Термін експонування:

15 березня – 31 березня 2024 р.

Інформацію підготувала зав. відділу

обслуговування користувачів Оксана Круліковська