Aбонемент

До 120-річчя від дня народження Леоніда Смілянського (1904 – 1966),

українського письменника, критика, драматурга 

Леонід Іванович Смілянський народився 27 лютого 1904 р. у місті Конотоп Сумської області в родині робітника залізничних майстерень.

Після закінчення школи, навчався у Конотопському технікумі шляхів сполучення. У 1928 р. закінчив Київський інститут народної освіти, а у 1931 р. – аспірантуру при Інституті літератури імені Тараса Шевченка.

Працював у редакціях газет і журналів, видавництві «Радянська література» та інших виданнях. Входив до літературних організацій «Молодняк», «Гарт», ВУСПП.

Друкуватися Леонід Смілянський почав з 1925 р. Письменник не був вільним від тогочасних літературних стереотипів, пробував виводити «на чисту воду» буржуазних спеців, розвінчував непманів, художньо осмислював «реакційну суть дрібновласницької стихії». Тоді ж почав освоювати «велику» прозу, написавши повість «Машиністи» (1927), присвячену складним подіям громадянської війни в Україні. Одна за одною були написані повісті «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), «Полонений» (1934), яка пізніше була дописана і трансформована в роман «Зустрічі» (1935). Цими творами вичерпується «робітничий цикл» Л. Смілянського.

Другим «масивом» його творчості є проза про Другу світову війну. Відкликаний з фронту, він редагував тижневик «Література і мистецтво» та поринув у плідну творчу роботу. Значною заслугою Леоніда Смілянського стало те, що у цей період він відчув гостру потребу і почав послідовно осмислювати художніми засобами проблему національного як важливого засобу гуманізації особистості й суспільства. Ці паростки простежуються в повістях «Золоті ворота» (1941) та «Дума про Кравчиху» (1942), ще чіткіше вони виражені в романі «Євшан-зілля» (1943).

Лише недавно знято тавро забуття з повісті «Софія» (1944), де тема національного відродження набула найбільшого звучання. Л. Смілянський і його воєнна проза були піддані гострій критиці, але бурхлива наклепницька кампанія не зламала письменника. У 1950 р. він опублікував повість «Сашко», яка стала останнім твором письменника про війну.

Особливе місце у творчості Смілянського займає історико-біографічна проза і драматургія. Героями його творів стали Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський – «вічні вогні вершин», як назвав їх письменник.

Найкращим його твором на історико-біографічну тему є роман у двох книгах «Поетова молодість» (кн. І – 1960, кн. II – 1963). Автор органічно поєднав тут історичну фактологію з обґрунтованим і достовірним художнім домислом. Написаний Леонідом Смілянським у властивій лірико-романтичній манері, він зайняв помітне місце в українській художній шевченкіані.

У доробку митця – п'єси про Лесю Українку «Червона троянда» (1955) та Івана Франка «Мужицький посол» (1956).

Твори письменника неодноразово перекладалися різними мовами. Л. Смілянський працював також як перекладач і літературний критик. За його сценаріями створені кінофільми «Іван Франко» (1956) і «Сашко» (1958).

Помер Леонід Іванович Смілянський 11 листопада 1966 р. Похований на Байковому цвинтарі у м. Києві.

До 120-річчя від дня народження Леоніда Смілянського (1904–1966), українського письменника, критика, драматурга в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить видання про творчий і життєвий шлях письменника.

На виставці представлено документи з фондів НБУ ім. Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 3-й поверх.

Термін експонування: 27 лютого – 11 квітня 2024 р.

Інформацію підготувала головний бібліотекар

відділу соціокультурної діяльності Тетяна Кириленко