Aбонемент

До 90-річчя Національного заповідника «Софія Київська» (м. Київ, 1934).

Національний заповідник «Софія Київська» – історико-архітектурний заповідник національного значення в Україні, створений постановою уряду УСРР 1934 року. До складу заповідника входять пам’ятки світового значення: Софійський собор з комплексом монастирських споруд, Золоті ворота, Кирилівська, Андріївська церква (всі – Київ), Судацька фортеця (Крим).

1994 року Державному історико-архітектурному заповіднику «Софійський музей» надали статус національного, з того часу він має назву Національний заповідник «Софія Київська».

В історичному центрі Києва вже тисячу років височіє грандіозний собор Святої Софії Премудрості Божої. Це найдревніший християнський храм, що повністю зберігся на східнослов’янських теренах.

Софія Київська – пам’ятка архітектури, живопису та мозаїчної творчості XI століття. Собор отримав свою назву від Софійського собору м. Константинополь (Царгород). Велич і неповторна краса Святої Софії створили їй славу справжнього чуда світу. Храм був основним релігійним, політичним та культурним центром. Під куполами Софійського собору відбувалися величні інавгурації князів, святі собори, прийоми послів та укладення політичних угод. У соборі зберігалися літописи, там була створена перша відома бібліотека на теренах Русі.

Довгий час вважалося, що собор був побудований в 1011-1018 роках князем Ярославом Мудрим. Насправді ж, останні дослідження довели, що будівництво собору почав великий київський князь – Володимир Святославович у 980-1015 роках. Але, на жаль помер раніше ніж було завершено будівництво, тож його справу продовжив старший син – Ярослав Мудрий, який і завершив будівництво в 1011-1018 роках.

Неподалік від Софійського собору, розташована головна брама стародавнього Києва, пам’ятка оборонної архітектури Київської Русі, одна з найдавніших датованих споруд Східної Європи – Золоті ворота. Свою назву вони одержали за аналогією із Золотими воротами в Константинополі (Царгороді). Вежа, яка роками захищала Київ від ворожих нападів. Цей історичний, архітектурний об’єкт – символ столиці.

Найбільш вірогідна дата спорудження воріт 1017-1024 рр. Хоч деякі історики, говорять про будівництво приблизно в 1037 році, за часів правління князя Ярослава Мудрого. В’їзд до міста через ворота був парадним і найбільш важливим. Через нього прибували посли інших держав. Тому в’їзд був захищений ще двома подвійними оборонними ровами. Золоті ворота мали вигляд бойової башти із проїздом, із надбрамною церквою. Історик Микола Закревський назвав Золоті ворота «дорогоцінним залишком давньої величі й слави Києва».

У середині 17 століття почалася реконструкція фортифікаційних споруд міста, зважаючи на потребу захисту Києва від ворогів – спершу поляків, потім турків. Золоті ворота служили для захисту міста у складі фортеці до середини 18 століття. Допоки вони не застаріли та не почали руйнуватися. Їх було визнано як небезпечні та засипано землею.

Майже на 80 років стіни брами були поховані. А на початку 20-х років 19 століття було розпочато археологічне дослідження Києва. Після реконструкції пам’ятки, 25 червня 1834 року відбулось урочисте її відкриття та освячення.

Протягом наступних десятиліть проводились регулярні заходи щодо збереження та укріплення Золотих воріт. У 1970 році над ними звели захисний павільйон. А командою реставраторів, на чолі з Євгенією Лопушинською, було відтворено первісний вигляд Золотих воріт.

Реставраційні роботи завершилися у 1982 році. До 1500-річчя Києва були відкриті оновлені Золоті ворота. Основою яких були руїни брами 16 століття. Історична пам’ятка постала у вигляді зубчастої вежі висотою в 14 метрів, увінчана церквою Благовіщення Богородиці.

Всередині реконструйованого павільйону Золотих Воріт розташовано музей. Експозиція присвячена історії будівництва, існування та реконструкції головної брами стародавнього Києва. В стінах музею проводять концерти, драматичні вистави, а також виставки давньоруської тематики.

Кирилівська церква, Церква Святих Кирила та Афанасія Александрійських – пам’ятка архітектури та монументального живопису XII, XVII, XIX століть. Унікальність Кирилівської церкви, перш за все, полягає в її достеменності. Після Софії Київської це другий храм у Києві, що зберігся до наших днів з далеких часів Київської Русі.

Кирилівська обитель є прикладом унікального функціонального поєднання: це сакральний осередок, родовий палацовий храм та водночас монументальна церква-фортеця. Названа вона на честь святителя Кирила Александрійського, який був християнським патроном засновника храму – князя Всеволода Ольговича. Перша згадка про Всеволодів (Кирилівський) монастир датується 1167 роком. Кирилівська церква будувалась як родинна усипальниця Ольговичів. Саркофаги з князівськими похованнями до нашого часу не дійшли, але в західній частині храму збереглися аркосолії – спеціально виділені аркові ніші, призначені для поховань.

Сучасне архітектурне обличчя церкви – результат роботи геніального архітектора Івана Григоровича-Барського.

Пам’ятка, що була заснована у ХІІ ст., пережила навалу хана Батия, пограбування, що завдали їй загарбники гетьмана Януша Радзівіла, неодноразові пожежі, перехід зі статусу монастирського храму до статусу лікарняної церкви при інвалідному будинку, період нищення культових споруд за радянських часів (тоді зруйнували дзвіницю Кирилівського монастиря), руйнівний сель, що пронісся повз пам’ятку у 60-х роках ХХ ст., забравши сотні людських життів, тощо. На щастя, незважаючи на такий перебіг подій, Кирилівська церква збереглася до наших днів у майже первісному вигляді. Храм, наперекір цим негараздам, вистояв, закарбувавши у пам’яті всі ці події, зберігши свою архітектуру, монументальний живопис, серед якого – 800 кв. м фресок ХІІ ст. з унікальними сюжетами, твори видатного художника Михайла Олександровича Врубеля, роботи викладачів й учнів Київської малювальної школи – М. Мурашко, І. Селезньов, М. Пимоненко тощо.

У травні 1929 року Кирилівську церкву було оголошено Державним історико-культурним музеєм-заповідником. З 1995 року, залишаючись державним музеєм, Кирилівська церква стала пам’яткою сумісного використання – музеєм-церквою, яка належить до Національного заповідника «Софія Київська»

Андріївська церква у Києві – православна церква на честь Святого Андрія у стилі бароко, пам’ятка архітектури та монументального живопису XVIII ст. світового значення, споруджена у 1747-1762 роках за проєктом видатного архітектора Франческо Бартоломео Растреллі. Є однією з чотирьох пам’яток України, що увійшли до каталогу «100 чудес світу» виданого в Німеччині у 2002 році.

Андріївська церква зберегла не тільки автентичні архітектурні форми, найбільший відсоток оздоблення екстер’єру, але й у всій повноті донесла до наших днів своє внутрішнє оздоблення, яке є неперевершеним зразком православного церковного інтер’єру стилю бароко.

Була діючою до 1932 року, коли за рішенням радянського уряду в ній було припинено богослужіння. У 1935 році церква на правах філії увійшла до складу історико-культурного заповідника «Всеукраїнське музейне містечко». 10 січня 1968 року передана Державному архітектурно-історичному заповіднику «Софійський музей». З 1987 року входить до складу Національного заповідника «Софія Київська».

Після 11 років реставраційних робіт, наприкінці 2020 року, Андріївська церква знову відчинила свої двері для відвідувачів. За цей час майстри відновили оригінальний колір стін, зміцнили схил, фундаменти церкви та стилобату.

У 2001–2016 роках в Андріївській церкві проходили богослужіння Української автокефальної православної церкви. 18 жовтня 2018 року церква була передана Вселенському Патріархату, на території якої була створена ставропігія в Києві. 13 грудня на свято апостола Андрія того ж року в Андріївській церкві відбулася перша архиєрейська літургія Патріаршої Ставропігії Константинопольської православної церкви.

Судацька фортеця являє собою унікальний комплекс пам’яток середньовічної археології та архітектури ІІІ – XVI ст. Розташована на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Буру). Більшість будівель Судацької фортеці, що збереглись до наших днів, належать генуезькому періоду, тому її іменують «генуезькою». Була побудована за проєктом генуезьких фортифікаторів в 1371-1469 роках у кращих традиціях західноєвропейського середньовіччя і вражає досконалістю інженерної думки. Загальна площа фортеці – майже 30 гектарів, довжина мурів по периметру – більше 2-х кілометрів. Стіни двометрової товщини досягають 6-8 метрів у висоту. Генуезька фортеця прикрашена 14-ма збереженими баштами, (висотою до 15 метрів) що надають їй неперевершеного вигляду.

Тривалий час руїни фортеці слугували «кар’єром», де здобували будівельне каміння. 1868 році Судацька фортеця була передана у відання Імператорської Археологічної Комісії, яка доручила завідування пам’яткою Одеському товариству історії і старожитностей. Таким чином, Судацька фортеця є одним з перших державних історико-архітектурних заповідників на території України.

1925 року на території фортеці було створено історико-археологічний музей, який з 1926 стає філією Московського державного історичного музею. З 1958 року Судацька фортеця – відділ Національного заповідника «Софія Київська». Наразі комплекс пам’яток Заповідника налічує близько 60 архітектурних та археологічних об’єктів.

Після тимчасової окупації АР Крим росією 2014 року її уряд незаконно оголосив Судацьку фортецю об’єктом культурної спадщини народів російської федерації федерального значення.

З нагоди 90-річчя Національного заповідника «Софія Київська» в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого організовано книжкову виставку, яка містить документи з історії об’єктів Заповідника, ілюстровані видання, фотоальбоми та путівники по історичних пам’ятках архітектури.

Виставка експонується за адресою:

вул. Грушевського Михайла,1; 2-й поверх,

Термін експонування: 15 лютого – 29 лютого 2024 р.

Інформацію підготувала зав. відділу

обслуговування користувачів Оксана Круліковська