П’ятниця, 12 квітня 2024

Новини і події

Графік роботи

Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 130-річчя від дня народження Миколи Хвильового (1893-1933),

письменника, публіциста, літературного критика, громадського діяча, представника «Розстріляного Відродження»

 

imageМикола Хвильовий – український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один з найвідоміших представників Розстріляного відродження, ідейний натхненник гасла «Геть від Москви!».

Неперевершений майстер малої прозової форми М. Хвильовий витворив у нашому письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. На середину двадцятих років він став визнаним лідером цілого літературного покоління і був незмінним детонатором гострої критичної полеміки про шляхи розвитку пореволюційної української культури, зокрема започаткував знамениту літературну дискусію 1925 – 1928 pp.

Народився Микола Григорович Хвильовий (справжнє ім’я Микола Григорович Фітільов) 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (нині райцентр Сумської області) в родині вчителів. Навчався у початковій школі, потім продовжив навчання у Охтирській чоловічій гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації (за ведення пропаганди серед селянства, бунтарську вдачу), а згодом в Богодухівській гімназії, звідки був виключений за зв’язки з соціалістами під час революційних заворушень.

Батько письменника, Григорій Олексійович Фітільов, походив зі збіднілого дворянського роду й через свою революційну діяльність змушений був покинути Харківський університет та піти вчителювати на село. Саме він прищепив синові любов до надбань світової культури.

Юний Фітільов працює чорноробочим котельного цеху Дружківського заводу, вантажником у Таганрозькому порту, на цегельному заводі біля донської станиці Іловайської, вантажником коксу в Горлівці. Таке життя тривало аж до початку Першої світової війни, коли загальна мобілізація та його призивний вік змусили повернутися додому.

На початку 1915 року Хвильовий пішов добровольцем на війну й у складі маршової роти був відправлений на фронт. Служив рядовим у 325-му Царевському полку, разом з яким його шлях пролягав через волинські болота, Галичину, Карпати, Польщу, Буковину й закінчився в Румунії, де його застала Лютнева революція 1917 року.

Після Жовтневого перевороту й розпаду Російської імперії він повернувся на батьківщину,image де взяв активну участь у встановленні радянської влади у Слобідській Україні. Воював проти військ Української Народної Республіки, Української Держави та Директорії УНР. Згодом вступив до КП(б)У й у складі політвідділу кінного корпусу продовжував службу на Кавказі.

Усе змінилося, коли Хвильовий перевівся з Кавказу до Харкова. На цей час припадає його літературний дебют – в журналі «Знання» за 1919 рік з’являється вірш «Я тепер покохав го́род…» за підписом «Стефан Кароль». Більше того, письменник кардинально міняє своє життя й складається враження, що зі змінами псевдонімів (згодом він зупиниться на прізвищі «Хвильовий») він намагається викреслити свій «фітільовський період».

З приїздом до Харкова письменник працює в редакційному відділі Головполітосвіти, у видавництві «Червоний Шлях» і з головою занурюється в літературну роботу. Того ж таки року за його безпосередньої участі з’являються альманахи «Штабель», «На сполох», розпочинає вихід журнал «Шляхи мистецтва», а також друкується окремим відбитком поема «В електричний вік» та виходить його збірка поезії «Молодість» (1921), з початком 1922 – друга поетична книга «Досвітні симфонії». Самобутній голос автора збірок не загубився в поетичному розмаїтті перших пореволюційних років. Та все ж за творчим обдарованням він був прозаїком, він сам це скоро відчув і після виходу другої збірки до поезії звертався лише епізодично.

1923 року була опублікована перша прозова збірка «Сині етюди», яка справила вибухове враження і була зустрінута найавторитетнішими тогочасними критиками як явище значне й цілком новаторське. Пізніше Хвильовий пише такі твори: «Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Свиня», «Чумаківська комуна». У цей період письменник став членом-засновником спілки українських пролетарських письменників «Гарт».

1924 року опубліковані збірка оповідань «Осінь» («Елегія», «Я (Романтика)», «Силуети», «На глухім шляху» та ін.), повість «Санаторійна зона». Ці публікації і громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20-х років.

Новий етап у творчості Миколи Хвильового розпочався з 1925 року, коли за його ініціативою було засноване літературно-мистецьке угруповання ВАПЛІТЕ («Вільна академія пролетарської літератури», 1926-1928). Ця організація об’єднала найбільш відомих українських письменників, які на той час жили в Харкові – П. Тичину, Ю. Яновського, М. Бажана, О. Довженка, Ю. Смолича, П. Панча та ін. У період ВАПЛІТЕ Хвильовий написав такі відомі твори, як «Мати», «Арабески», «Сентиментальна історія», роман «Вальдшнепи», ІІІ частина якого знищена урядовими органами.

У 1925 році Хвильовий висунув гасло «Геть від Москви!», вважаючи, що для творення своєї власної культури Україна має відмовитись від копіювання російської культури за «московським шаблоном». За рік письменник набирає обертів і пише публіцистичний памфлет «Україна чи Малоросія?» (надрукований лише у 1990 р.), епіграфом якого були обрані рядки Фрідріха Шіллера: «Рабство – річ ганебна, але рабська психологія у свободі – гідна зневаги».

Його памфлети серій «Камо грядеши?» (1925), «Думки проти течії» (1926), «Апологети писаризму» (1926) відстоювали рух України до Європи й закликали позбутися психологічної залежності від Москви. Його відоме гасло «Дайош Європу!» було у першу чергу літературним. Микола Григорович не лише відрікався від шляху на Москву, а й відкрито проповідував орієнтацію на Європу, на стилі та напрями європейського мистецтва. Тоді про Хвильового говорили, що він «той, хто вивів з рівноваги навіть Сталіна в Кремлі».

За ці погляди письменник був підданий нищівній критиці – після листа Сталіна «Тов. Кагановичу и другим членам ПБ ЦК ВКП(б)У» від 26 квітня 1926 р. і послідуючій за цим серії розгромних статей в пресі московського та республіканського керівництва (боротьба з «хвильовізмом»). Через це в 1926-1928 роках змушений був публічно засудити свої погляди та відмовитися від них. Однак його покаяння було вимушеним і нещирим. У 1927 році працівники ГПУ УСРР заводять справу-формуляр С-183, починається стеження за діяльністю Хвильового. Твори письменника конфіскуються і більше не друкуються.

У грудні 1927 – березні 1928 М. Хвильовий перебував у Берліні та Відні на лікуванні й активно знайомився з досягненнями європейської культури. Після повернення в Україну продовжував втілювати попередню ідеологічну орієнтацію ВАПЛІТЕ у створених ним журналах «Літературний ярмарок» (1928-1930) та «Пролітфронт» (1930-1931). Після закриття обох журналів пробував писати, дотримуючись «партійної лінії», однак був майже цілком ізольований від літературного життя радянським режимом.

Микола Хвильовий болісно спостерігав за тим, як зупиняється українізація. Приголомшив його й Голодомор 1933-го, свідком якого він став, проїхавшись Полтавщиною разом з Аркадієм Любченком. З цієї подорожі він повернувся фізично й морально розбитим.

В атмосфері шаленого цькування, можливо, передчуваючи наближення тотального терору, після арешту свого приятеля письменника Михайла Ялового на знак протесту проти початку масових репресій проти української творчої інтелігенції 13 травня 1933 року в Харкові, у будинку письменників «Слово», Хвильовий покінчив життя самогубством.

Його смерть стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920-1930-х років. Твори та ім’я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні. Навіть могилу Хвильового зрівняли із землею, а на її місці влаштували «парк культури й відпочинку».

Сьогодні в Україні Хвильового пам’ятають, читають і перевидають. У Харкові на місці будинку, де з 1923 р. по 1930 р. жив Микола Хвильовий встановлено меморіальну дошку.

Для багатьох постать Миколи Хвильового була важливим відкриттям пласту української культури 20-х рр. ХХ ст., власне більше ніж культури, але і тієї генерації, яку політично народили події 1917 – 1920 рр.

До 130-річчя від дня народження Миколи Хвильового (1893–1933), українського письменника, публіциста, критика, громадського діяча в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить видання творів письменника, що повернулися до читачів після заборони; наукові та науково-популярні джерела, статті з періодичних видань, які розкривають творчі таємниці письменника, розповідають про його тернистий життєвий шлях, який в умовах нелюдяної, тоталітарної системи заплатив своїм життям за ідею служіння національній культурі, своєму народу.

На виставці представлені документи і публікації із фондів бібліотеки. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

 

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх

Термін експонування:

11 грудня – 31 грудня 2023 р.

 

Інформацію підготувала завідувач відділу

обслуговування користувачів Оксана Круліковська