Aбонемент

До 105-річчя від дня народження Олеся (Олександра) Терентійовича Гончара (1918-1995), українського письменника, літературного критика, громадського діяча

Дякую Богові, що дав мені народитися українцем!

Олесь Терентійович Гончар (ім’я при народженні – Олександр Біличенко) народився 3 квітня 1918 pоку на Дніпропетровщині. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, його забрали на виховання дід і бабуся в Полтавську область.

У 1930-х роках відбувся його перший період становлення як громадянина і митця: хлопець навчався в Українському книжково-газетному технікумі, потім вступив до Харківського державного університету на філологічний факультет. Майбутній письменник  працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові, пробував свої творчі сили як письменник. Ранні твори «Черешні цвітуть», «Іван Мостовий»  Гончар присвятив людям, яких добре знав.

Життя Олеся Гончара радикально змінилося в 1941-му коли він пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Побачене письменник відтворив у романі «Людина і зброя» (1960), за який отримав Республіканську премію імені Т.Г. Шевченка.

Ще до свого 30-річчя написав радянсько-патріотичну трилогію «Прапороносці» (1946-1948), яка принесла йому справжню славу і визнання. Твір був відзначений двома Державними преміями СРСР. І разом з тим за новелу «Модри Камень» (1946) був затаврований як «буржуазний націоналіст».

Видані протягом 50-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин.

З 1959 року Олесь Терентійович Гончар очолив правління Спілки письменників України і 12 років був беззмінним головою, працював головним редактором журналу «Вітчизна».

Справжнім творчим злетом письменника  стали 60-ті роки минулого століття.  Серед творів – романи «Тронка» (1963), «Собор» (1968), новели «Кресафт» (1963), «На косі» (1966) та інші.

Якщо роман «Тронка» приніс авторові Ленінську премію (1964), то доля роману «Собор» склалася драматично. Перші рецензії на твір були схвальними, але невдовзі «Собор» було піддано нищівний кампанії і офіційна критика вилучила твір з літературного процесу на два десятиліття.

У 70-ті роки побачили світ романи «Циклон» (1970), «Берег любові» (1976), повість «Бригантина» (1973). Роман «Твоя зоря» (1980) був відзначений Державною премією СРСР 1982 р.

Як літературознавець, критик і публіцист Олесь Гончар реалізував себе у книгах «Про наше письменство» (1972), «Письменницькі роздуми» (1980), «Чим живемо. На шляхах до українського Відродження» (1991).

Олесь Терентійович одним із перших у радянській літературі порушив питання про розуміння історії народу, дбайливе сприймання багатств духовної культури, гостро виступив проти споживацько-браконьєрського ставлення до природи й пам’яток минулого.

Твори Гончара перекладалися на 67 мов і увійшли до «золотого фонду» української класичної літератури.

11 квітня 1987 р. письменник став одним із засновників Українського фонду культури – першої неурядової доброчинної організації, що і нині діє на ниві відродження національної культури всіх народів, які живуть на теренах України.

На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні. У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі (Англія) визнав О. Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».

Олесь Терентійович Гончар відомий як державний, політичний та громадський діяч. Обіймав відповідальні посади, мав нагороди: член ЦК Компартії України, кандидат у члени ЦК КПРС (з1976 р.), депутат Верховної Ради СРСР 6-11 скликань, депутат Верховної Ради УРСР, академік АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці, голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, лауреат Ленінської премії, Національної премії України імені Тараса Шевченка та багатьох державних премій, нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Червоної Зірки, Слави ІІІ ст., Вітчизняної війни І ст., Трудового Червоного Прапора, Дружби народів тощо.

Помер Олесь Гончар 14 липня 1995 р. у Києві та похований на Байковому цвинтарі.

У 2005 році Указом Президента України Олесю Терентійовичу Гончару присвоєно звання Героя України (посмертно).

До 105-річчя від дня народження О.Т. Гончара, українського письменника, літературного критика, громадського діяча Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого організувала книжкову виставку.

Експозиція містить творчі здобутки автора: зібрання творів, окремі видання, щоденники, літературно-критичні твори та публіцистичні праці, що стали духовним багатством для майбутніх поколінь.

Для пошуку інших видань даної тематики радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх, загальний читальний зал №1.

Термін експонування: 01 – 22 квітня 2023 р.

Інформацію підготувала зав. сектору відділу

обслуговування користувачів Тетяна Скобелко