Понеділок, 27 вересня 2021

Новини і події

Графік роботи

Понеділок - п'ятниця
з 10:00 до 20:00;
субота, неділя -
з 10:00 до 18:00.
Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 135-річчя від дня народження І. П. Крип’якевича (1886–1967),

українського історика, книго- та джерелознавця, бібліографа,

педагога, громадського діяча

 

image

Іван Петрович Крип’якевич (псевдоніми: Іван Холмський, Іван Горишівський, Іван Петренко, Viator; криптоніми: І. К., Крч, І. Кр-ч) народився 25 червня 1886 р. у Львові в сім'ї священника, доктора богослов'я. Спочатку освіту здобував удома, а потім у сільського диякона. 1904 р. закінчив IV львівську гімназію з польською мовою викладання. У 1904–1908 рр. навчався на філософському факультеті Львівського університету (нині – Львівський національний університет імені Івана Франка). Від 1905 р. під впливом і керівництвом професора кафедри всесвітньої історії, голови Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) М. Грушевського почав друкувати свої наукові статті у «Записках Наукового товариства імені Шевченка». Як один із провідних учнів М. Грушевського брав участь у підготовці наукового апарату багатотомника «Історія України-Руси», зокрема, уклав покажчики до 2-го й 3-го томів.

У студентські роки брав активну участь в боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю. У 1908 р. організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював із «Просвітою».

Після закінчення університету молодий науковець працює вчителем у приватній Рогатинській гімназії імені Володимира Великого (1909–1910 рр.).

У 1911 р. І. Крип’якевич захистив дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», й того ж року був обраний дійсним членом НТШ. Протягом 1910–1912 рр. працював молодшим бібліотекарем у бібліотеці НТШ. Співпрацював із щорічним «Календарем "Просвіти"», західноукраїнськими часописами – «Письмо з «Просвіти» (започаткував у ньому рубрику «Бібліотечні справи», в якій друкував матеріали з досвіду організації бібліотечного руху за кордоном і про стан книгозбірень філій «Просвіти»), «Молода Україна», «Літературно-науковий вістник» та іншими.  Редагував журнали «Дзвінок» (1911–1914 рр.), «Історичні листки» (1913 р.), «Ілюстрована Україна» (1913–1914 рр.). Як референт бібліотечної комісії «Просвіти» фактично першим в Україні почав предметно займатися питаннями бібліотечної статистики.

У наступні роки продовжив викладацьку діяльність: у 1918–1919 рр. був приват-доцентом Кам’янець-Подільського державного українського університету (нині – Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), професором Львівського українського таємного університету у 1921–1924 рр.

Одночасно займався громадською роботою: у 1921–1922 рр. працював у Комітеті охорони військових могил, займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил у Галичині. Протягом 1923–1925 рр. брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства «Плай». Редагував «Історичний вістник» (1923 р.), співпрацював із журналом «Політика» (1925–1926 рр.).

І. Крип’якевич плідно співробітничав з НТШ (1920 р. був секретарем історичної секції, 1924 р. редагував «Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Історично-філософічної секції», 1934 р. – голова Історично-філософської секції).

Від жовтня 1939 р. – завідувач кафедри історії України Львівського університету, від 1941 р. – професор, одночасно завідувач Львівського відділення Інституту історії України АН УРСР. У 1941 р. за сукупністю наукових здобутків отримав науковий ступінь доктора історичних наук без подання дисертації.

Під час Другої світової війни Іван Петрович був зв’язковим між українськими науковими колами Галичини та Києва, складав і пропонував для обговорення плани майбутніх тем історичних досліджень, заходів щодо організації інститутів і відновлення роботи Української Академії наук. Працював над редагуванням наукових видань в «Українському видавництві». 1944 р. поновив роботу у Львівському університеті, зокрема, як декан історичного факультету та завідувач Львівського відділення Інституту історії України АН УРСР. У повоєнний час був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» й зазнав переслідувань. 1946 р. Іван Крип'якевич разом із частиною львівських науковців депортований до Києва. З вересня 1946 р. деякий час обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР, майже рік працював завідувачем відділу стародруків Бібліотеки Академії наук УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

Повернувшись 1948 р. до Львова обіймав посаду старшого наукового співробітника Українського державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР (нині – Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України). У 1951 р. став керівником відділу новоствореного Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, а у 1953–1962 рр. – директором цього інституту (нині – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). 

Від 1957 р. – член редколегії «Українського історичного журналу». Протягом 1959–1965 рр. – член редколегії Української Радянської Енциклопедії, в якій опублікував низку статей з історії України. Обирався членом правління Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном, депутатом Львівських міської та обласної рад. 1958 р. обраний дійсним членом Академії наук УРСР, а у жовтні 1961 р. І. Крип'якевич відзначений почесним званням «Заслужений діяч науки УРСР».

У 1961 р. висунув ідею щодо створення історико-географічного словника України, яка надалі трансформувалась у підготовку фундаментальної колективної праці «Історія міст і сіл Української РСР» у 26 томах. Чимало авторів цього видання використовували бібліографічну картотеку про міста й села Галичини, над якою вчений працював багато років.

І. Крип’якевич є автором понад 600 наукових праць.  Найважливіші його історичні розвідки присвячено періоду козаччини й Хмельниччини: «Матеріали до історії української козаччини» (1914 р.), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925–1931 рр.), «Богдан Хмельницький» (1954 р.) та ін. Крім того, в доробку вченого є праці з археології, історії культури («Історичні проходи по Львові», «З історії Гуцульщини», «Історія української культури»), численні науково-популярні нариси з історії України («Велика історія України», «Історія українського війська») та ін. З історіографічних, краєзнавчих праць І. П. Крип'якевича дослідники вирізняють «Археографічні праці Миколи Костомарова», «Михайло Максимович – історик», «Ставропігійська літографія в 1847-1854 рр.», «Княжий Самбір та Самбірська волость», «Нарис історії українського ловецтва до кінця XVII в.», «Історичні проходи по Львові», «Князь Ярослав Осьмомисл», «Українська історіографія» та інші.

Як книгознавець вивчав історію українських друкарень, стародруків, діяльність І. Федорова, працював над укладанням картотеки львівських стародруків ХVІ–ХVІІІ ст., досліджував екслібриси, українську книжкову гравюру. Знання латинської, грецької, німецької, французької, італійської, польської, чеської мов дало змогу вільно орієнтуватися в описах і каталогах закордонних бібліотек та архівних сховищ.

 Вчений багато уваги приділяв виявленню, критичному аналізуванню та бібліографуванню архівних і друкованих джерел. Підготував огляди змісту західноукраїнських газет і журналів: «Діло», «Руслан», «Буковина», «Каменяр», «Учитель», «Прапор», «Світло», «Нива», «Письмо з Просвіти». У 1910–1912 рр. регулярно робив огляди різних томів «Записок Наукового товариства імені Шевченка», публікацій історичної тематики: «Нові матеріали до історії соборів, 1628 р.» (1913 р.), «Українські видання на еміграції» (1915), «Історичні видання Української АН у м. Києві 1912–1927 рр.» (1928 р.) та ін. Опублікував історико-бібліографічну розвідку «Мемуари українців ХVІ–ХVІІІ ст.» (1924 р.).

У своїй останній студії «Нарис методики історичних досліджень. Завдання історичної методики» (її завершальні частини публікувалися вже після його смерті й стали своєрідним заповітом новим генераціям істориків) І. Крип’якевич підкреслював цінність використання бібліографічних покажчиків історичної літератури для плідної роботи науковців, розглядав історичну бібліографію як важливу історико-допоміжну дисципліну.

Помер Іван Петрович Крип'якевич 21 квітня 1967 р. у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

До 135-річчя від дня народження І. П. Крип’якевича (1886–1967), українського історика, книго- та джерелознавця, бібліографа, педагога, громадського діяча в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить друковані праці вченого та видання про різні аспекти його наукової діяльності.

На виставці представлені документи й публікації з фондів бібліотеки. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

image

 

Виставка експонується за адресою:

вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 4-й поверх.

Термін експонування: 25 червня – 12 липня 2021 р.

 

 

 

                                                               Інформацію підготувала бібліотекар І категорії

                                                               відділу соціокультурної діяльності Кириленко Т.