Субота, 23 жовтня 2021

Новини і події

Графік роботи

Понеділок - п'ятниця
з 10:00 до 20:00;
субота, неділя -
з 10:00 до 18:00.
Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 130-річчя від дня народження П. Г. Тичини (1891–1967), українського поета,

перекладача, публіциста, державного і громадського діяча

 

image

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 року в с. Піски (нині Бобровицького району Чернігівської області) у багатодітній родині сільського дяка.

З дитячих років майбутній поет виявив хист до музики, малювання й віршування. За порадою вчительки Серафими Морачевської у 1900 р. батьки віддали 9-річного хлопця в монастирський хор при Троїцькому монастирі у м. Чернігові, потім навчався в Чернігівському духовному училищі, а в 1907–1913 рр. – в Чернігівській духовній семінарії.

Перші вірші Павло Тичина пише у 1906 р. під впливом поезій Олександра Олеся та Миколи Вороного, а знайомство з Михайлом Коцюбинським остаточно вплинуло на формування Тичини-поета.

1912 р. в журналі «Літературно-науковий вісник» було уперше надруковано його вірш – «Ви знаєте, як липа шелестить». 1913 р. Павло Тичина у газеті «Рада» та в журналі «Світло» опублікував оповідання «Спокуса», «Богословіє» та «На ріках вавілонських».

У 1913–1917 рр., навчаючись у Київському комерційному інституті, молодий поет працював у газеті «Рада», в редакції журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро.

1916–1917 рр. – помічник хормейстера в українському театрі М. К. Садовського. 1920 р. подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. – капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 р.

Вихід у світ збірки віршів «Сонячні кларнети» 1918 р. став подією величезної ваги в новітній українській літературі. Книга відразу поставила 27-річного поета Павла Тичину поруч із першорядними митцями українського відродження. Збірки поезій «Плуг» (1920) та «Вітер з України» (1924) принесли йому славу «співця нового дня». Поет працював в журналі «Мистецтво», у видавництві «Всевидав», завідував літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка.

У 1923 році П. Тичина переїздить до столиці України – Харкова, багато пише, вивчає східні мови та стає членом товариства сходознавців. З 1923–1934 рр. – співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої 1923 р. спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 р. взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту».

З 1929 р. Павло Григорович Тичина – дійсний член Академії наук Української РСР.

1934 р. поет повертається до Києва – нової столиці України. У 1936-1939 та 1940 –1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. В умовах антиукраїнського терору Павло Тичина починає створювати поезію в стилі «партійно витриманих» книжок (збірки «Чернігів», «Партія веде», «Перемагать і жить!», «І рости, і діяти», «Зростай, пречудовий світе» та інші).

Попри працю на державних посадах (1943 – 1948 рр. – міністр освіти УРСР, 1953 – 1959 рр. – голова Верховної Ради УРСР), яка забирала багато часу, П. Г. Тичина не полишає поетичної творчості. У світ виходить низка збірок повоєнного часу: «Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти», «Могутність нам дана», «На Переяславській Раді», «Ми свідомість людства», «Зростай, пречудовий світе», «Тополі арфи гнуть», «Срібної ночі», «Вірші» та інші.

В історію української літератури він увійшов як поет-новатор, який збагатив лексику, ритміку, музично-зображальні можливості українського вірша. Навчив відчувати в поезії музику, багато його творів покладено на музику. Творча спадщина митця крім великої кількості поетичних збірок налічує п'ятнадцять великих поем. Він самотужки опанував понад п’ятнадцять іноземних мов і залишив велику спадщину як перекладач (перекладав твори О.Пушкіна, О. Блока, Є. Баратинського, Я. Коласа, Я. Купали, І. Чавчавадзе, А. Церетелі, С. Неріс, та ін.). 

image

Павло Тичина – автор наукових праць з літературознавства, мовознавства, теорії музики. До кінця життя очолював комісію Спілки письменників України по роботі з молодими літераторами.

Павло Григорович Тичина в галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях виявив себе одним із найосвіченіших українських радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва – музику і живопис.

Помер 16 вересня 1967 р. у м. Києві.

Павло Григорович Тичина – лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962), Герой Соціалістичної Праці (1967), член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

До 130-річчя від дня народження П. Г. Тичини (1891–1967), українського поета, перекладача, публіциста, державного і громадського діяча в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить збірники творів поета, окремі видання його творів та інші видання про багатогранність творчого і життєвого шляху поета.

На виставці представлені документи з фондів бібліотеки. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

 

 

Виставка експонується за адресою:

вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 26 січня – 15 лютого 2021 р.

 

Інформацію підготувала бібліотекар І категорії

відділу соціокультурної діяльності Кириленко Т. І.