19 листопада 2020 року в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого відбулася лекція Валерія Філімоніхіна «Київські правники з Биківнянського мартирологу».
Радянська доктрина про державу і право упродовж тривалого часу ґрунтувалася на розумінні держави як апарату класового панування та пригноблення. Право розглядалося тільки як політичний елемент надбудови, невід’ємний від держави продукт та інструмент її діяльності, основа і засіб класового панування.
Створюючи тоталітарну державу, більшовики не лише руйнували зрозумілу систему права, що має регулятивно-охоронний фактор, але й судовий механізм, який забезпечує правозастосування. Перевагу в регулюванні і охороні суспільних відносин почали надавати актам органів влади, сформованих за класовою ознакою, та політичним рішенням партії більшовиків. На початку 20-х років минулого століття Україна формально хоча й мала статус незалежної радянської республіки, але вільне обрання місцевих рад на її території не проводилося. На місцях у здійсненні керівництва значна роль відводилася комендантам і комісарам, які призначалися ревкомами. Абсолютну більшість у місцевих органах влади складали члени КП(б)У.
Історія права в Україні походить від часів княжої доби (Ярослав Мудрий) та гетьманщини (Пилип Орлик). За часів Російської імперії теорія кримінального права в київському університеті в ХІХ ст. за рівнем професійності вийшла на найвищі щаблі. Після революції 1917 року київські правники активно взялися до розбудови права та самоврядування. Намагання українських правників, які мали високу професійну освіту і досвід та прагнули вдосконалення системи права, не тільки не знайшли підтримку верхівки Радянської імперії, але й обернулися для авторів наукових праць з юриспруденції абсурдними звинуваченнями, арештами, правовим і фізичним знущанням, розстрілами. У часи великого терору новостворена більшовицькою державою антиправова система продемонструвала всю свою бездарність і ганебність. Нелюдські вироки виносили швидкоруч створені так звані «трійки» і «двійки». Завдяки таким спрощеним технологіям нещадно знищувалася еліта України.
Тема трагічної загибелі київських правників серед жертв тоталітаризму більш ніж півстоліття залишалася поза увагою суспільства та по суті замовчувалася.
На лекції історика Валерія Олексійовича Філімоніхіна, наукового секретаря Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили, йшлося про вчених-правників, які загинули в Києві у 1937-1941 рр. від рук співробітників НКВС: про обставини їх арешту, предмет звинувачень, останні дні життя … Першою жертвою став академік УАН, історик, правознавець, державний та громадський діяч Микола Василенко, згодом загинули провідні юристи Іринарх Черкаський, Арнольд Кристер, Микола Товстоліс, Марко Віленський, Олександр Прокопенко, Стефан Борисенок та багато-багато інших…
Лекція підготовлена в рамках проекту «Забуттю не підлягає».
Інформацію підготувала головний бібліотекар
відділу обслуговування користувачів Тетяна Скирда,
Бібліотека
