29 жовтня 2020 року в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого відбулася лекція Тамари Бойко «Індивідуальні трагедії як складова історії Великого терору. Доля родини Липківських».
На заході лекторка розповіла про людину великої душі і самовідданого служіння на ниві духовного відродження українського народу – Василя Костянтиновича Липківського (1864-1937). Творець і перший митрополит Української автокефальної православної церкви (далі УАПЦ), церковний реформатор, блискучий проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач, борець за автокефалію українського православ'я народився на Черкащині у родині сільського священика. Закінчив Київську духовну семінарію (1884), Київську духовну академію (1889) та отримав вчену ступінь кандидата богослов'я.
Вже з молодих років Липківський розумів несумісність таких понять, як українські православні – з одного боку і російська церква – з іншого. З початком демократичної революції 1905-1907 рр. отець Василь (Липківський) активно включається в український культурно-релігійний рух.
Зусиллями Липківського і його однодумців 14 жовтня 1921 року на свято Покрови у Софії Київській перший Всеукраїнський Церковний Собор підтвердив постанову Всеукраїнської православної церковної ради від 5 травня 1920 року про автокефалію Української православної церкви. А 21 жовтня протоієрей отець Василь (Липківський) був обраний главою УАПЦ – Митрополитом Київським і всієї України на посаді єпископа-митрополита.
Наприкінці осені 1925 року радянська влада розпочала репресії проти керівництва церкви. Митрополит фактично опинився під домашнім арештом: йому було заборонено виїжджати за межі Києва. Двічі його заарештовували за обвинуваченням в антирадянській діяльності, тримали у в'язниці в Харкові. Влада поступово відбирала низку храмів української церкви та продовжувала утиски і переслідування митрополита. Останні десять років свого життя отець Василь прожив усіма забутий, у злиднях, під постійним наглядом ДПУ. Невпинно тривав процес одночасного остаточного знищення УАПЦ і її колишнього митрополита. Восени 1937 року 73-літній отець Василь (Липківський) був вкотре заарештований та за вироком «особливої трійки» при Київському управлінні НКВС засуджений до розстрілу і страчений.
Не оминули репресії і дітей Липківського. Старший син – художник Іван Липківський був розстріляний разом з бойчукістами. Другий син Валеріан засуджений на 10 років до таборів. Доньки Марія, Ганна, Тетяна зазнали переслідувань і гонінь.
Співробітникам Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» вдалося встановити, що останки Василя Костянтиновича та Івана Васильовича Липківських знаходяться у Биківнянських могилах.
За радянських часів ім'я митрополита Василя (Липківського), так само, як і імена тисяч інших жертв комуністичного режиму, було піддано забуттю, а з проголошенням незалежності України відроджено. На Лук'янівському цвинтарі у Києві на його честь встановлено символічний пам'ятний хрест; на Свято-Покровському храмі, настоятелем якого він був, – меморіальну дошку; названо вулицю неподалік церкви Покрови. У Тернополі та Черкасах встановлено пам'ятники Василю (Липківському).
Лектор Тамара Михайлівна Бойко – старший науковий співробітник Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».
Лекція підготовлена в рамках проекту «Забуттю не підлягає».
Інформацію підготувала головний бібліотекар
відділу обслуговування користувачів Тетяна Скирда,
Бібліотека
