8 жовтня 2020 року в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого відбулася лекція Тетяни Шептицької «Останні кроки у вічність. Письменники Розстріляного відродження, поховані у Биківні».
Тетяна Леонідівна Шептицька – науковець, поетка, журналістка, к. ф. н., заступник генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».
Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» створений постановою КМУ у 2001 році на території колишньої спецділянки НКВС УРСР у Биківнянському лісі, де знаходяться останки жертв масових політичних репресій періоду 1937-1941 років. Жорстоке знищення людей, що обраховується сотнями тисяч осіб, стало засобом упокорення населення та утвердження авторитарного стилю керівництва СРСР та УРСР.
Під час заходу лектор розповіла про особливості культурного життя в Україні 1920-30-х рр., що характеризувалось розмаїттям літературних напрямів, течій, виникненням й розпадом багатьох письменницьких груп. Модерністські концепції обстоювали групи "пролетарських письменників": неокласики (М. Зеров, М. Рильський), символісти (П. Тичина, Ю. Меженко), футуристи (М. Семенко). У 1925 р. виникла найвідоміша літературно-мистецька організація республіки – Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників і поетів, серед яких були: ідейний керівник М. Хвильовий (М. Фітильов), перший її президент М. Яловий, а також П. Тичина, В. Сосюра, Ю. Смолич, М. Бажан, Ю. Яновський, О. Довженко, Л. Курбас та ін.
Творчість українських митців мала велике значення для піднесення національної свідомості українського народу. Головними складниками новітньої творчої еліти, її світогляду були самостійність мислення, щира віра у власні ідеали, бунтарство. У більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу.
Т. Шептицька докладніше розповіла про долі футуриста Михайля Семенка, романтика Майка Йогансена, першого голови Спілки радянських письменників України Івана Кулика та його дружини письменниці Люціани Піонтек, сатирика Юрія Вухналя (І.Д. Ковтун). Матеріали архівно-кримінальних справ репресованих доводять абсурдність та цинічність звинувачень, несправедливість і жорстокість застосованих до безневинних людей покарань. Гіркими, болючими, мученицькими стали останні кроки життя талановитих синів і дочок України. За висновками Тетяни Леонідівни «…їх вбивали тричі: ламали фізично та психологічно; розстрілювали реально; знищували їхню літературну спадщину та вилучали вже надруковані твори».
Проголошення державної незалежності України дало можливість відкрито говорити про заборонену на довгі роки тему злочинів сталінського режиму. Спільні українсько-польські археологічні експедиції, вивчення архівних документів спецслужб СРСР довели факти масових розстрілів в київських в’язницях НКВС у 1937-1941 роках та місце поховань їх жертв у Биківнянському лісі.
Лекція підготовлена в рамках проекту «Забуттю не підлягає».
Інформацію підготувала головний бібліотекар
відділу обслуговування користувачів Тетяна Скирда,
фото провідних бібліотекарів відділу
обслуговування користувачів Ганни Падалки та Олени Шадури
Бібліотека
