Aбонемент

До 125-річчя від дня народження М. Т. Рильського (1895 – 1964),

українського поета, перекладача, публіциста

«Він України мав чарівну вроду,

Носив її наймення гордолиць.

Він виріс від суниць аж до зірниць,

Великий гранослов свого народу»

(Д. Павличко). 

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Батько – Тадей Розеславович – відомий громадський діяч, етнограф, економіст був сином Розеслава Рильського та князівни Дарії Трубецької. Мати майбутнього поета – Меланія Федорівна Чуприна була селянкою з села Романівка на Сквирщині.

Після смерті батька (1902) подальша доля майбутнього поета була пов’язана з видатними діячами того часу – М. Лисенком, Д. Ревуцьким, П. Саксаганським, М. Старицьким, О. Русовим, в оточенні яких проходило дитинство Максима, формувався характер та погляди на життя.

Здобувши домашню початкову освіту, в 1907 році юнак вступив одразу у третій клас київської приватної гімназії В. Науменка. У тому ж році було надруковано перший його вірш, а перша юнацька збірка поезій «На білих островах» побачила світ у 1910 році.

1915 р. М. Рильський закінчив повний восьмикласний курс гімназії та вступив до університету на медичний факультет Київського університету Святого Володимира, де провчився до 1918 р. Продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Українського народного університету, однак, через революцію і громадянську війну закінчити навчання не вдалось. Тоді ж, у 1918 році, з’являється збірка Максима Рильського «Під осінніми зорями», яка засвідчує появу талановитого поета.

Упродовж 1919-1929 років М. Рильський учителював. Спочатку в Романівці, а згодом у Києві, читав лекції з української стилістики та практики перекладу.

У літературних колах в цей період Максим Рильський належав до групи «неокласиків», зокрема входив до «п’ятірного грона поетів-неокласиків», у складі якого були М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, О. Бургардт.

Одна за одною з’являються поетичні збірки: «На узліссі» (1918), «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1925), «Поеми» (1925), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929) та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року - переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».

У 1931 році за звинуваченням у причетності до Спілки визволення України Максима Рильського було заарештовано. Більше півроку він провів у Лук'янівській в'язниці.

Після цих подій напрям творчості Рильського кардинально змінився, і вже у збірці «Знак терезів» (1932) поет проголосив активне сприйняття радянської дійсності. Він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був приєднаний до лав офіційних радянських поетів. У червні 1934 р. М. Рильського прийняли до Спілки письменників України, у цьому ж році він взяв участь у І Всесоюзному з'їзді письменників УРСР. Переклади, активна співпраця з видавництвом «Книгоспілка» дали можливість поету зануритись у творчу роботу.

З 1935 р. М. Рильський завідував літературною частиною Київського театру опери та балету, одночасно очолював відділ поезії журналу «Радянська література».

Упродовж 1930-х до початку 1960-х років М. Рильський створив 35 поетичних збірок, серед яких – «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (обидві – 1940), «Слово про рідну матір» (1942), «Троянди і виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (обидві – 1964), чотири книжки ліро-епічних поем та ін.

Значну частину творчого доробку М. Т. Рильського складають поетичні переклади. Найбільше перекладів він здійснив зі слов’янських мов, а саме: поеми і вірші Пушкіна, твори А. Міцкевича, Ю. Словацького, М. Лермонтова, М. Некрасова, Я. Неруди та ін. З-під його пера вийшов переклад шедевра давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». Звертався М. Рильський і до творчості французьких поетів (митець досконало володів французькою мовою) – Н. Буало, П. Корнеля, Ж. Расіна, Ж.-Б. Мольєра, М. Вольтера, В. Гюго. Перекладав також і поетів-сучасників – М. Тихонова, М. Ісаковського, Я. Купалу, Я. Коласа, С. Чіковані та ін.

М. Рильський теоретично обгрунтував новітні принципи перекладацької роботи. І написав низку праць, присвячених цій темі.

Великий внесок зробив М. Рильський як організатор науки. Впродовж 1942-1964 рр. він очолював Інститут народної творчості і мистецтва (нині - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАНУ). 1943 року його обрано академіком Академії наук УРСР, 1958-го – академіком АН СРСР.

Після війни 1941-1945 рр. М. Т. Рильський активно сприяв відродженню наукових кадрів. Він виховав плеяду учнів та послідовників. Під його керівництвом відбувалось відновлення наукових напрямків, що мали в Україні давні традиції, здійснювались етнографічні, антропологічні, славістичні дослідження. Вчений ініціював створення славістичних наукових центрів, був відповідальним редактором монографій і збірників ІМФЕ НАНУ, а також журналу «Народна творчість та етнографія», членом редколегії «Української радянської енциклопедії».

Величезний за обсягом масив складають літературознавчі, критичні, мовознавчі роботи дослідника. Він писав про творчість як українських класиків (І. Котляревський, Т. Шевченко. І. Франко, Л. Українка, М. Коцюбинський), так і сучасників (В. Сосюра, П. Тичина, М. Бажан, А. Малишко, С. Скляренко та ін.).

Рильський-мовознавець досліджував проблеми граматики, діалектології, фразеології. Брав участь у підготовці російсько-українського словника. Ім’я поета й серед членів редакційної колегії ще двох лексикографічних праць - тритомного «Русско-украинского словаря» (1968) та одинадцятитомного «Словника української мови». За роботу над словниками М. Рильський був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР (посмертно).

Як публіцист-мистецтвознавець М. Т. Рильський залишив статті та спогади про композиторів М. Лисенка, Л. Ревуцького, С. Гулака-Артемовського, М. Леонтовича, М. Вериківського, співаків М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинського, І. Козловського, історика музики М. Грінченка.

1950 року М. Рильський здобув ступінь доктора філологічних наук. Був відзначений вищими державними нагородами (три ордени Леніна, орден Трудового Червоного Прапора та Червоної Зірки).

Поетові двічі було присуджено Сталінську премію в галузі літератури й мистецтва (1943, 1950), а 1960 року – Ленінську премію в галузі літератури, журналістики, публіцистики й мистецтва.

Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року. Похований на Байковому цвинтарі.

З нагоди 125-річчя від дня народження М. Т. Рильського в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку, яка розкриває життєво-творчий шлях митця і містить видання, котрі знайомлять з його поезіями та науково-дослідницькими працями.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується з 17 по по 31 березня 2020 року

за адресою:

вул. Набережно-Хрещатицька, 1, 4-й поверх.

Термін експонування продовжено до 23 липня 2020 року.

Інформацію підготувала головний бібліотекар

відділу соціокультурної діяльності

Сливка О. В.