Aбонемент

До 170-річчя від дня народження Вікентія Хвойки (1850–1914), 

українського археолога 

«Ми живемо спадщиною Хвойки,

працюємо в межах відкритих ним пам’яток

визначених ним культур»

В. П. Петров

Народився В. В. Хвойка в Чехії, в с. Семіні, 21 лютого 1850 року. Здобувши початкову освіту у народній семінській школі, вступив до комерційного училища в м. Хурдимі. Після його закінчення жив у Празі, де входив до кола знавців старожитностей.

У 1876 р. переїхав до Києва, де спочатку вчителював – викладав німецьку мову й малювання. Потім займався сільським господарством. Вирощував чеське просо «росичку» та різні сорти хмелю, поширюючи ці культури у різних районах України.

Успіхи Вікентія Хвойки в агрономії були відзначені дипломами на сільськогосподарських виставках у Ромнах (1884), Харкові (1887). На виставці в Парижі (1889) він отримав срібну медаль і був обраний у члени Аcаdemie National. Свій сільськогосподарський досвід В. Хвойка узагальнив у працях «Росичка» (1885), «Хмелеводство и уход за ним» (1891).

З кінця 80-х років ХІХ ст. Вікентій Хвойка змінив фах та почав досліджувати старожитності.

За період з 1893 по 1914 рік дослідив археологічні пам’ятки широкого хронологічного спектру – від доби кам’яного віку до давньоруського часу, відкрив кілька яскравих археологічних культур. Його археологічні дослідження охопили величезні регіони сучасної України, зокрема території Київської, Черкаської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Житомирської, Хмельницької областей.

Розкопками в Києві, Коростені та біля Канева В. Хвойка започаткував систематичні дослідження пам’яток палеоліту на території України.

З його ім’ям пов’язане відкриття кількох стоянок, передусім Кирилівської, що стала на тривалий час еталонною палеолітичною пам’яткою Середнього Придніпров’я. Найсенсаційнішою знахідкою виявився бивень мамонта із зображеннями, вирізьбленими стародавнім митцем кам’яної доби. Цей артефакт вважається першою знахідкою мистецького виробу епохи неоліту на теренах Східної Європи. Пізніші розкопки ствердили важливість знахідки Хвойки, яка виказала, за висловом Я. Пастернака, що «наш Київ куди скорше заслуговує на назву «вічного міста», ніж Рим, початки заселення якого сягають багато пізнішого часу».

У 1896 році В. Хвойка зробив сенсаційне відкриття, виявивши пам'ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківка, Стайки на Київщині та на березі Дніпра у Києві.

У 1898-1900 роках археолог провів розкопки на Середньому Придніпров'ї. Під час експедиції він виявив «поля поховань», які належать до Зарубинецької і Черняхівської культур. Дослідивши пам’ятки, розробив їхню класифікацію та провів датування.

У 1907 році В. Хвойка розпочав розкопки на Старокиївській горі (Київ), де відкрив залишки кам’яних палаців київських князів, ремісничих майстерень, капищ, а також велику кількість унікальних речей часів Київської Русі.

Чудове знання пам’яток різних епох дало можливість В. В. Хвойці вибудувати послідовну концепцію розвитку людського суспільства на території Середнього Придніпров’я, а також розробити теорію про безперервність історичного розвитку населення цієї території від кінця кам’яного віку до епохи Київської Русі. Висунуті Хвойкою на основі аналізу археологічних джерел ідеї про автохтонність українського населення на території лісостепової та поліської зон в Україні з часів пізнього палеоліту, встановлення певних періодів його розвитку до часів Київської Русі, вплинули на подальший розвиток не тільки української, а й всієї європейської історичної та археологічної науки.

Велику роль Вікентій Хвойка відіграв у заснуванні в 1899 році Музею старожитностей і мистецтв (нині – Національний музей історії України), був першим хранителем його археологічного відділу. Сьогодні матеріали з археологічних розкопок, здійснених В. В. Хвойкою, складають значну частину археологічних фондів музею, вони широко представлені в музейній експозиції.

В. Хвойці належить авторство понад 36 друкованих праць, серед яких «Каменный век Среднего Поднепровья» (1901), «К вопросу о славянах» (1902), «Городища Среднего Поднепровья, их значение, древность и народность» (1905), «Обряд погребения с сожжением и его древность» (1906), «Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические времена» (1913) та ін.

Помер В. В. Хвойка 20 жовтня 1914 року від хвороби на сухоти. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

З нагоди 170-річчя від дня народження Вікентія Хвойки в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого створено книжкову виставку, яка містить матеріали, що висвітлюють життя та доробок вченого – від польових досліджень до здобутих старожитностей і друкованих наукових праць. Експозицію доповнює література, що розкриває різні аспекти інтерпретації вивчення пам’яток трипільської, зарубинецької, черняхівської культур та визначає їх роль в історико-культурній спадщині України як духовного та культурного фундаменту розбудови сучасної незалежної держави в Європі.

На виставці представлені документи і публікації з фондів бібліотек. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою: вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 20 лютого 2020 р. – 17 березня 2020 р.

Інформацію підготувала

головний бібліотекар відділу соціокультурної діяльності

Сливка О. В.