Понеділок, 23 вересня 2019

Новини і події

Режим роботи

Понеділок - п'ятниця
з 09:00 до 20:00;
субота, неділя -
з 10:00 до 18:00.
Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 95-річчя від дня народження М. Ю. Брайчевського (1924 – 2001),

українського історика, археолога

 

image

Михайло Юліанович Брайчевський – визначний український історик, археолог, мистецтвознавець, громадський діяч. Доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України. Автор понад 500 наукових праць.

Народився майбутній учений 6 вересня 1924 року в Києві. Походив з давнього шляхетного роду, якому ще за часів Катерини ІІ було надано дворянські привілеї.

Початкову і середню освіту здобував в українській школі № 83. Під час навчання виявляв хист до живопису, до літератури, до точних наук.

Восени 1943 року, екстерном склавши іспити за 10-й клас, вступив на історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Водночас був зарахований слухачем курсів на філософський факультет.

Маючи від природи художньо-креслярські здібності, з другого курсу почав працювати в Інституті археології креслярем.

З 1945 р. постійно брав участь у польових інститутських дослідженнях.

У той же час М. Брайчевський заснував Наукове студентське товариство (НСТ) і став одним з організаторів нового на той час заходу – студентської наукової конференції.

Доповідь студента Брайчевського «Походження українського народу» значною мірою визначила провідну тематику в діяльності історичної секції НСТ, а проблема етногенезу українського народу стала стрижневою у подальшій науковій діяльності вченого.

Закінчивши в 1947 році з відзнакою університет, М. Брайчевський став науковим співробітником Інституту археології. Влітку того ж року він взяв участь в експедиції «Великий Київ», а у вересні – в експедиції у Городську (Житомирська обл.), де досліджував давньоруське городище.

Вивчаючи пам’ятки слов’янської культури (Пастирське городище, святилище в Іванківцях), молодий вчений швидко опанував проблеми польових і теоретичних досліджень східнослов’янських старожитностей. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію «Римська монета на території України». Згодом бере участь у написанні великих розділів колективних монографій: «Нариси стародавньої історії Української РСР» (1957) та «Історія Києва» (1959).

З 1960 року М. Брайчевський працює в Інституті історії. Бере активну участь у створенні низки великих колективних досліджень – « Історія українського мистецтва» (1966), «Історія вітчизняної математики» (1966), «Історія селянства Української РСР» (1967), «Історія Української РСР» (1969). Пише численні статті до енциклопедій. У цей же час дослідник видає низку блискучих праць – «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов’янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968), які стали справжніми віхами в історичній науці і принесли українському вченому світове визнання.

Інтенсивна наукова діяльність не була на заваді бурхливій громадській діяльності. Він – активний учасник творчих вечорів, зібрань Клубу творчої молоді (КТМ), осередку прогресивної інтелігенції Києва.

Навесні 1968 року вченого звільнили з Інституту історії. Однією з причин стала його резонансна праця «Приєднання чи возз’єднання?: критичні зауваги з приводу однієї концепції» (1966). Текст статті, написаний для «Українського історичного журналу», поширився самвидавом і був надрукований в Канаді у 1972 році. Проте, головним приводом для звільнення стало підписання М. Брайчевським «листа 139-ти» – звернення групи української інтелігенції до керівництва СРСР з протестами проти репресій, які розгорнулися в Україні у другій половині ХХ ст.

Після звільнення з академічних інституцій М. Брайчевський продовжує активно працювати – читає лекції, ініціює створення Товариства охорони пам’яток історії і культури України, розробляє його Статут. Бере активну участь в інвентаризації пам’яток архітектури старого Києва, порушує питання про реставрацію культових споруд Видубицького та Лаврського монастиря, а також питання про відтворення київських зруйнованих святинь – Успенського собору та Михайлівського Золотоверхого монастиря.

До постійної роботи за фахом вчений повертається у 1970 році, коли при Інституті археології на правах відділу було створено Київську постійно діючу експедицію. Він проводить археологічні розкопки «міста Ярослава» і розгортає активну діяльність по відродженню щорічника «Київська старовина». Після виходу перших випусків часопису Брайчевського знову звільнено. Кілька років перед вченим були зачинені двері всіх державних установ. Заборонялося друкувати праці дослідника, а також посилатися на них.

У ці роки розкриваються малярські здібності Михайла Юліановича – він створює цілу галерею портретів діячів Київської Русі, яка згодом була високо оцінена мистецтвознавцями.

З часу поновлення на роботі в Інституті археології (1979 рік), вчений видає багато нових праць. Найвизначніша серед них – монографія «Утвердження християнства на Русі» (1988), за яку в 1993 році вчений був удостоєний престижної премії фонду Антоновичів (США).

У 1989 р. Михайло Брайчевський захистив дисертацію і здобув науковий ступінь доктора історичних наук.

У 1990-х рр. обраний професором Національного університету «Києво-Могилянська Академія», головою осередку Українського історичного товариства (УІТ) у м. Києві, дійсним членом Української вільної академії наук (УВАН) у CША. 

У 1997 році Михайло Юліанович став одним із перших лауреатів Державної премії імені  Михайла Грушевського. Того ж року був відзначений почесним званням «Заслужений діяч науки і техніки України».

Крім фундаментальних праць з історії та археології України, увагу вченого привертали найрізноманітніші явища науки, культури, мистецтва. Першим з українських археологів він звернувся до проблем застосування кібернетики в суспільних науках (статті «Джерелознавство і кібернетика» (1965), «Археологія і кібернетика» (1968)).image

Про широту інтересів Михайла Брайчевського також свідчать його мистецтвознавчі праці: «Альбрехт Дюрер і український ренесанс» (1971), «Життя Веласкеса» (1967), «Вальтер Скотт і історія» (1971), «До 200-річчя від дня народження Артема Веделя» (1976). Він писав поеми, поетичні цикли, працював над перекладами поезій Адама Міцкевича, Миколи Гумільова, Готфріда Августа Бюргера.

Вже посмертно побачила світ збірка поетичних творів історика «Часу круговерть» (Київ: Смолоскип, 2003).

Не стало видатного вченого 23 жовтня 2001 року. Згідно з заповітом його прах було розвіяно біля стін Михайлівського Золотоверхого собору. Урна із символічними останками покоїться на Байковому кладовищі.

З нагоди 95-річчя від дня народження Михайла Брайчевського в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку, яка знайомить з науково-творчою спадщиною вченого та матеріалами про його життєвий шлях.

На виставці представлено документи з фондів НБУ імені Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань автора радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

 

Виставка експонується за адресою: вул. Михайла Грушевського, 1; 2-й поверх.

Термін експонування: 6 – 30 вересня 2019 р.

 

Інформацію підготувала

головний бібліотекар відділу соціокультурної діяльності

Сливка О. В.