Понеділок, 19 серпня 2019

Новини і події

Режим роботи

Понеділок - п'ятниця
з 12:00 до 20:00;
субота, неділя -
з 10:00 до 18:00.
Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 200‑річчя від дня народження

Пантелеймона Олександровича Куліша (18191897),

українського письменника, перекладача, фольклориста

 

«Я не поет і не історик, ні!

Я піонер з сокирою важкою…»

П. О. Куліш. Піонер

 

Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдоніми та криптоніми – Панько Казюка, Козак Белебень, Данило Юс, Хуторянин, Павло Ратай, П. К, Николай М. та ін.; криптоніми: К.; М.; Н. М.; П. К.) – письменник, історик, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, літературний критик, редактор, видавець, автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лягла в основу сучасного українського правопису, народився 26 липня (7‑го, за іншими даними 8 серпня за новим стилем) 1819 р. на хуторі, розташованому в Глухівському повіті Чернігівської губернії (нині Шосткінський район Сумської області) в сім’ї заможного козака. Батьки, Олександр Андрійович і Катерина Іванівна  (донька сотника Гладкого) походили з давніх козацько‑старшинських родів. 

Ще в гімназії Куліш зарекомендував себе як талановитий та честолюбний юнак. Мав добру пам'ять, міг з пам'яті цитувати цілі сторінки прочитаного, мав красивий почерк, гарно вмів малювати. 

Після закінчення ним п'яти класів (1836) через матеріальні негаразди батько відмовився оплатити навчання сина. Залишивши гімназію, Куліш працював домашнім учителем дочок маршалка глухівського дворянства й невдовзі за зароблені гроші зміг продовжити навчання. У 1838 р., не закінчивши повного гімназійного курсу, спробував поступити до Київського університету, однак не склав іспитів. Після цього він знову влаштувався домашнім учителем та самотужки готувався до вступних іспитів. У 1839 р. Куліш був зарахований до університету на правах вільного слухача на історико‑філологічне відділення філософського факультету, звідки був відрахований наприкінці наступного року. Під час короткого навчання слухав лекції М. Максимовича; у його ж альманасі «Киевлянин» П. Куліш опублікував свої перші літературні твори в жанрі фольклорної фантастики (1840). У 1841 р. Куліш переїхав до Луцька, де працював вчителем словесності в повітовому училищі. Завдячуючи сприянню заступника куратора Київського навчального округу М. Юзефовича, він був переведений до Києва, де працював учителем спочатку у Києво‑Печерському, а потім у Києво‑Подільському дворянських училищах. Згодом його призначили співробітником Київської археографічної комісії та співробітником тимчасової комісії для збирання свідчень про предмети старовини в деяких повітах Київської губернії. 

Улітку 1843 р. Куліш відвідав містечко Олександрівка Чигиринського повіту Київської губернії (нині смт Олександрівка Кіровоградської області). Мешкав Пантелеймон Олександрович у маєтку польського письменника М. Грабовського, який згодом познайомив Куліша з К. Свідзинським, Е. Руликовським і Р. Подбереським. Повернувшись до Києва, Куліш підтримував там дружні стосунки з М. Костомаровим, М. Гулаком, О. Марковичем. У тому ж році він познайомився з Т. Шевченком. Наприкінці 1845 р. П. Куліш став одним із засновників Кирило‑Мефодіївського товариства.

Редактор журналу «Современник» П. Плетньов, який водночас був ректором Санкт‑Петербурзького університету, запросив Куліша до столиці. Щоб отримати там роботу з пристойною оплатою, він на деякий час, за сприяння М. Юзефовича, був зарахований учителем історії Рівненської гімназії, а вже звідти переведений на посаду старшого вчителя 5‑ї гімназії в Санкт‑Петербурзі. Невдовзі він отримав посаду викладача російської словесності в столичному університеті.

У січні  1847 р.  відбулося   весілля Куліша  з  Олександрою Білозерською. У березні цього ж року Санкт‑Петербурзька академія наук надала йому закордонне відрядження до німецькомовних країн Європи для вивчення слов'янських мов, і він з дружиною виїхав до Варшави. Однак у квітні 1847 р. його було заарештовано у справі Кирило‑Мефодіївського товариства й відправлено до Санкт‑Петербурга. Основним звинуваченням проти Куліша стала книга «Повесть об украинском народе», в якій було висловлено думку, що Україна, самостійна держава за княжих часів, могла б за козаччини відновити свою державність, якби не московське панування і зрада місцевої аристократії.

Однак після заступництва покровителів, завдячуючи тому, що він нібито щиро покаявся, його ув'язнили на лише на два місяці в арештантське відділення військового шпиталю, а потім відправили на заслання в російське місто Тулу, куди разом з ним виїхала його дружина. У Тулі він посилено вивчав європейські мови, працював у канцелярії губернатора, редагував «Тульские губернские ведомости».

Після клопотання його друзів, у 1850 р. П. Куліш отримав дозвіл повернутися до Санкт‑Петербурга, де він розгорнув широку журналістську і літературну діяльність вже як співробітник журналу «Современник»; а в 1852 р. працював редактором статистичного відділу міністерств державних маєтностей.

Після того, як імператор Микола I не ухвалив подання щодо присвоєння Кулішу службового чину, той звільнився зі служби й з дружиною повернувся в Україну. На Полтавщині він отримав від свого товариша в подарунок хутір Баївщина під Лубнами і, позичивши грошей, почав там господарювати. Водночас продовжував роботу над книгою про М. Гоголя і працював над рукописом «Записок о Южной Руси».

У «Современнике» під криптонімом «Николай М.» Пантелеймон Куліш опублікував працю «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем».

У 1856–1857 рр. у Санкт‑Петербурзі вийшли друком «Записки о Южной Руси». Текст був написаний спеціально ним створеним фонетичним правописом, який згодом, 1860‑го року, був ужитий для друку «Кобзаря», а потім використовувався в журналі «Основа» й отримав назву «кулішівка».  У 1857 р. в Санкт‑Петербурзі було опубліковано у вигляді окремої книги україномовний та у журналі «Русская беседа» російськомовний варіанти роману «Чорна рада: Хроніка 1663 р.».

У 1857 р. за отримані від літературної праці гонорари Куліш спромігся відкрити у Санкт-Петербурзі власну друкарню «Типографія П. А. Кулиша», яка діяла до 1863 р. Тут побачили світ близько 40 книг під загальною назвою «Сільська бібліотека», «Кобзар» Т. Шевченка, «Українські оповідання» О. Стороженка, твори Г. Квітки‑Основ'яненка та редаговані П. Кулішем твори Марка Вовчка, а також альманах «Хата» і журнал «Основа». Цього ж 1857 р. П. Куліш надрукував «Граматку», яка стала першим букварем українською мовою в Російській імперії. У березні цього ж року разом із дружиною вирушив у подорож по Європі. У 1860 р. Пантелеймон Олександрович почав видавати альманах «Хата», а також перекладати з церковнослов'янської на українську мову Біблію. Однак згодом відмовився від задуму й взявся за вивчення давньоєврейської мови, щоб перекладати Святе Письмо з її оригінальних текстів; 1861 року брав безпосередню участь в організації журналу «Основа», де почав друкувати свої україномовні поезії.

У 1864 р., після придушення польського повстання 1863–1864 рр., П. Куліш отримав пропозицію від російської влади зайняти посаду «директора духовних справ» у Царстві Польському  і виїхав до Варшави, де працював у комісії для перекладу польських законів. Проте займався не стільки державною службою, скільки роботою в польських архівах, які містили багато документів, що проливали світло на українську історію. Коли російські власті запровадили в життя обмеження на друкування в імперії книг українською мовою (Валуєвський циркуляр 1863 р.), П. Куліш налагодив зв'язки з українськими виданнями в Австро‑Угорщині, публікував свою україномовну прозу та поезію у львівських журналах «Вечерниці» і «Мета», співробітничав із журналом «Правда». У 1867 р. російська влада змусила його покинути державну службу через відмову Куліша припинити активні взаємини з галицькими українцями. Від 1868 року він проживав за кордоном, був в Італії та Німеччині, мешкав у Відні, писав матеріали для галицьких журналів, зав'язав дружні стосунки з О. Барвінським та І. Пулюєм, залучивши останнього до свого проекту перекладу українською мовою Біблії; 1869 року вийшло друком перекладене Кулішем Мойсеєве П'ятикнижжя. У 1871 р. Куліш повернувся до Російської імперії, почав редагувати «Журнал Министерства путей сообщения», продовжував студії з історії козацтва.

У 1876 р. у львівській «Правді» він опублікував розвідку «Мальована Гайдамаччина», яку підготував за матеріалами архівних документів; де засудив гайдамацький рух та козацтво. Це стало причиною його розриву з українством у Галичині. Цього ж року, після Емського акта 1876 р., залишив державну службу. Водночас П. Куліш докорінно змінив своє ставлення до власної минулої творчості. 

У 1881 р., живучи у Львові, опублікував «Зазивний лист до української інтелігенції», в якому закликав підтримати національно‑культурний рух у Галичині. У 1882 р. видав брошуру «Крашанка русинам і полякам на Великдень», де закликав русинів і поляків до порозуміння. Ці заклики Куліша, однак, не мали успіху і невдовзі, у квітні 1883 р., він, розчарований у політичній діяльності, покинув Львів і оселився разом із дружиною на хуторі Мотронівка. Зі своїх російськомовних статей та україномовних художніх творів він уклав збірку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия». У 1883 р. втілив свої роздуми про мусульманський світ у поему «Магомет і Хадиза»; у 1884 р. опублікував драму у віршах «Байда, князь Вишневецький».

На початку листопада 1885 р. в домі Куліша сталася пожежа, згоріли готові до друку рукописи, а серед них і частина його перекладу Біблії. Наприкінці цього ж року Біблійне товариство погодилося купити в Куліша переклад Нового Завіту, і він знову взявся до роботи. У 1887 р. у Відні вийшов Новий Завіт у виданні Британського біблійного товариства. Цього ж року Куліш видав збірку поезій «Хуторна поезія». 

Від 1892 року Пантелеймон Олександрович перекладав українською мову твори Дж.‑Н. Байрона, Г. Гейне, Й.‑В. Ґете, В. Шекспіра, Ф. Шиллера. У 1893 р. він опублікував збірку «Дзвін». Починаючи з 1896 р., став почувати себе гірше і майже повністю зосередився на перекладі Старого Завіту. У 1897 р. Куліш опублікував свою останню збірку перекладів під назвою «Позичена кобза», яка стала величезним вкладом у вітчизняну поезію.

Помер і похований Пантелеймон Олександрович Куліш на хуторі Мотронівка. Нині місце, де розташовані могили його та дружини, відокремлює дерев'яна арка, поруч – капличка та величезний хрест. На ньому слова І. Пулюя: «Ти гетьман України, могучий не мечем кривавого насилля, а булавою правди, світла і науки».

Нині ім’ям Пантелеймона Куліша названо вулиці та площі в Києві, у Львові, Рівному, Дрогобичі та інших містах України.

30 квітня 1998 р. у Відні на фасаді будинку, де в 1870 р. проживали П. Куліш та І. Пулюй, встановлено пам’ятну дошку. 

У 1999 р. створено Міжнародний благодійний фонд імені П. Куліша, який очолював І. Плющ, а нині очолює відомий діяч Володимир Бортник.

Із 2000 р. ім'я Куліша носить гімназія в м. Борзна. 

2000‑го року на території хутора Мотронівка, де Пантелеймон Куліш познайомився зі своєю дружиною Ганною Барвінок, а згодом і оселився, відкрився історико‑меморіальний музей‑заповідник, присвячений письменницькій парі.

Того ж року на Київській кіностудії Довженка Микола Засєєв‑Руденко створив 9‑серійний телесеріал «Чорна рада» за однойменним романом. Сам роман «Чорна рада» постійно перевидається. Востаннє це зробило видавництво КМ‑БУКС цього року. 

11 серпня 2006 р. в м. Шостка (Сумська область) у приміщенні Центральної міської бібліотеки було відкрито музей П. Куліша. 

У с. Гукове на місці, де колись була родинна садиба і де був похований батько П. Куліша, встановлено пам'ятний знак: схрещені високі балки підтримують дзвін, закладено на честь Куліша липову алею. Починаючи з 2006 р., тут щорічно проводяться присвячені йому читання.

У 2019 року до 200‑річчя від дня народження письменника АТ «Укрпошта» випустила марку з портретом Куліша (художник – Микола Кочубей), а Національний Банк України – ювілейну монету номіналом у дві гривні.

У цьому році Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка АН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Наукове товариство імені Шевченка в Америці, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Сумський державний університет, Українська вільна академія наук у США, Український науковий інститут Гарвардського університету вшановують пам'ять П. Куліша циклом міжнародних наукових конференцій, а саме:

«Пантелеймон Куліш: класик на терезах історії» (16–18 травня, Львів); «Між хутором і світом: Культурницька місія Пантелеймона Куліша» (19–21 вересня, Суми); «Пантелеймон Куліш у культурному та інтелектуальному просторі України» (2–5 жовтня, Київ – Ніжин); «Між хутором і світом: Культурницька місія Пантелеймона Куліша» (Київ – Ніжин, 2–5 жовтня).  

На віртуальній виставці представлені документи із фонду відділу рідкісних і цінних книг і ресурси електронної бібліотеки «Культура України».

Водночас до цієї визначної події організовано книжкову експозицію в читальному залі відділу рідкісних і цінних книг за адресою: вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 3‑й поверх. Термін експонування: 6 серпня – 5 вересня 2019 р.

Для пошуку додаткових даних про життєвий шлях Франка та його місце в культурному просторі України, а також пошуку інших видань, радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами НБУ ім. Ярослава Мудрого, зокрема пошуковим апаратом і документами з фонду зазначеного вище відділу.

 

Список використаної літератури:

 

  • Дорошенко Д. І. Пантелеймон Куліш. — Київ ; Ляйпціґ : Укр. накладня, [1923]. — 207, [1] с.
  • Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. — Видання четверте, з одмінами й додатками. — Київ ; Ляйпціґ : Укр. накладня : Книгарня Наук. Тов-ва ім. Шевченка у Львові : [Друк. Шарфе у Вецлярі], [1924]— . — Т. 1. — [1924]. — 445, [3] с. : іл. — Бібліогр.: с. 443—445. — Із особової колекції Степана Сірополка. 
  • Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. — Видання четверте, з одмінами й додатками. — Київ ; Ляйпціґ : Укр. накладня ; Коломия : Галицька Накладня : [З друк. Шарфого у Вецлярі], 1919— . — Т. 2. — 1919. — 456, [3] с. : фот. — Бібліогр.: с. 423—430. — Покажч. імен.: с. 432—450.
  • Кравченко О. О. Пантелеймон Куліш. Життя, віддане просвітництву / Оксана Кравченко. — Умань : Софія, 2009. — 340 с. — Імен. покажч.: с. 337—340. — Бібліогр.: с. 322—336.
  • Нахлік Є. К. Пантелеймон Куліш : Особистість, письменник, мислитель : у 2 т. / [НАН України та ін.]. — Київ : Укр. письм., 2007— . — Т. 1 : Життя Пантелеймона Куліша : Наук. біографія. — 2007. — 462, [1] с., [17] арк. фотоіл. — Бібліогр. у підрядк. прим.
  • Нахлік Є. К. Пантелеймон Куліш : Особистість, письменник, мислитель : у 2 т. / [НАН України та ін.]. — Київ : Укр. письм., 2007— . — Т. 2 : Світогляд і творчість Пантелеймона Куліша. — 2007. — 461, [1] с., [17] арк. фотоіл. — Покажч.: с. 402—462. — Бібліогр. у підрядк. прим. 
  •  Удод О. А., Грузін Д. В. Куліш Пантелеймон Олександрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наук. думка, 2003— . — Т. 5 : Кон — Кю. — 2008. —  С. 468—472.

 

Інформацію підготувала головний бібліотекар
відділу рідкісних і цінних книг Пономаренко В. В.

 

1/24

Кулиш, Пантелеймон Александрович (1819—1897).

Украинские народные предания / собрал П. Кулиш. — Москва : В Унив. тип., 1847— . — Прижиттєве вид.

Кн. 1. — 1847. — [8], 90, [2] с.

 

Шифр зберігання: Б328308‑1 рк   

Електронна копія: http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=934

Праця належить письменнику, драматургу, фольклористу, етнографу, перекладачу, критику, редактору та видавцю Пантелеймону Кулішу. Представлена публікація є збіркою етнографічного матеріалу, класифікованого за власною системою автора: «Предания исторические», «Предания фантастические», «Смесь». З наукової точки зору цінним є те, що біля кожного твору зазначено місце, в якому даний переказ був записаний.