Aбонемент

Віртуальна книжкова виставка
«Неокласики: феномен в історії українського модернізму»  

 О гроно п’ятірне нездоланих співців,

 крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

 що розбиває лід одчаю і зневіри.

М. Драй-Хмара

Неокласиками (грец. neos — новий і лат. classicus — взірцевий) умовно називали невелике коло київських поетів, перекладачів і літературознавців 1920-х років — Миколу Зерова, Михайла Драй-Хмару, Павла Филиповича, Максима Рильського, Юрія Клена (справжнє імя — Освальд Бурґгардт). Поет Драй-Хмара у сонеті «Лебеді» стосовно своїх товаришів вжив вираз «гроно п’ятірне», яке стало синонімом терміна «неокласики». Вони об'єднались у неформальне товариство вільних митців, які відмежовувалися від позахудожніх організацій. Спільними для неокласиків стали принципи «аристократизму духу», творчого інтелекту, тяжіння до гармонії між раціональною сферою та почуттями. Вони захоплювалися досконалістю античної лірики, вишуканістю доробку трубадурів, глибиною орієнтальної поезії, естетичним смаком класицистів, шляхетністю барокової метафори, філігранністю творів французьких «парнасців», мовленнєвою вишуканістю поезій представників російського «срібного віку», а також українською класикою.

Їхня естетична програма характеризувалася прагненням до строгої форми, гармонійної завершеності вірша, наслідуванням класичних зразків. Ідейним натхненником групи «неокласиків» був М. Зеров (1890—1937) — видатний діяч національного відродження, поет, есеїст, критик, професор; поліглот, блискучий перекладач і стиліст, знавець культури античності, він своїми віршами й перекладами він підніс українську поезію до вимог тогочасної європейської естетики.

Основні завдання літератури М. Зеров окреслював такими положеннями: 1) освоєння досвіду всесвітнього письменства; 2) з'ясування української літературної традиції та переоцінка культурного надбання; 3) мистецька вибагливість і посилення технічних вимог. Шлях до здійснення цих завдань, на його думку, пролягав через ґрунтовне вивчення досягнень української культури, засвоєння найкращих зразків Європи, створення власних літературних форм. М. Зеров особливо акцентував на відмінностях у розвитку російського й українського духовного процесу. 

Обстоюючи ідею філософічності та європейськості української поезії, неокласики брали собі за взірець Лесю Українку та Івана Франка. Особливістю Лесиного підходу до дійсності, на думку М. Драй-Хмари, був «творчий, конструктивний індивідуалізм. Перший клич індивідуалізму — боротьба з самим собою, боротьба за визволення людини з неволі духовної» (у цитованих рядках збережено орфографію оригіналу). 

Однією з провідних у поезії неокласиків є проблема буття України, починаючи з князівських часів і до сучасності. Вони проводять мовби генеральний огляд сил нації, її можливостей і резервів (поезії «Володимир Мономах», «Тарас Шевченко» П. Филиповича, «Сон Святослава», «Олесь» М. Зерова, «Круті» М. Драй-Хмари та ін.). 

Такий спосіб осмислення національної історії сприяв культурному відродженню 1920-х років; неокласики були активними учасниками цього процесу. Відчуття життя народу в цілому та загальнонаціональних перспектив у неокласиків було масштабніше, ніж в їхніх сучасників. Стрижнем естетичної програми неокласиків стало гасло «Ad Fontes!» («До джерел!»). Таку назву мала книжка літературно-критичних статей М. Зерова (1926) як відповідь на радикальне питання М. Хвильового «Камо грядеши». Цей девіз визначав одну з головних передумов творення нової культури нації — творче засвоєння кращих здобутків минулого як в українській, так і в світовій художній літературі. 

Розуміння Зеровим принципів, на які повинна спиратися новітня українська література, мало ще один, досить істотний аспект: він закликав митців слова «вибачливо і незалежно від попередніх оцінок переглянути дотеперішнє надбання української літератури. Ми повинні знов і по-новому придивитися до наших уславлених письменників, з'ясувавши їх значення для нинішнього нашого розвитку, їхнє місце в нашій літературній традиції». Зеров вважав, що успішно реалізовувати цю програму можливо тільки тоді, коли будуть поціновувати не маніфести, а роботу письменника, художню вимогливість, передусім, автора до самого себе. Крім того, Зеров і Рильський закликали працювати над словниковим складом нашої мови. На переконання неокласиків, опановування секретами художньої творчості нерозривно пов'язано з удосконаленням мови як першоелемента літератури. Ця їхня улюблена теза в не втрачає актуальності й нині, у час нового піднесення національного руху. 

Представникам влади творчі засади «грона п’ятірного» здалися невизнанням тодішньої дійсності, чого не терпіла радянська ідеологія. Постановою пленуму ЦК КП(б)У (червень 1927 р.) було дано «політичну оцінку» творчості неокласиків та їхній позиції щодо літературного процесу. Це фактично забороняло Зерову займатися літературно-критичною діяльністю; він зосередився на історико-літературних студіях. У 1935 р. було заарештовано М. Зерова, П. Филиповича, М. Драй-Хмару, яким закидали звинувачення в шпигунстві на користь чужоземної держави, підготовку та спробу вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії, а також приналежність до таємної контрреволюційної організації, нібито очолюваної професором Миколою Зеровим. Проходив у цій справі і М. Рильський, але через деякий час його було звільнено. Юрій Клен, скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування і не повернувся. М. Зеров був розстріляний у 1937 р., П. Филипович загинув у Соловецькому таборі примусових робіт (1923—1933) — найбільшому радянському концентраційному таборі — того ж 1937‑го, М. Драй‑Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.  

Список використаної літератури

Астаф’єв О. Г. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем / Олександр Астаф’єв. — Київ : Смолоскип, 1998. — 313 с. : іл. — Бібліогр. у прим. в кінці гл. 

Шифр зберігання: А689443 кх

Качкан В. А. Хай святиться ім’я твоє : Історія укр. л‑ри і культури в персоналіях (XIX—XX ст.) / В. А. Качкан ; НАН України, Львів. наук. б‑ка ім. В. Стефаника та ін. — Львів : Фенікс, 2002. — Кн. 5. — 469, [2] с. : іл., [1] арк. портр. — Покажч.: с. 374—400. 

Шифр зберігання: М2159‑5 кх   

Київські неокласики / [упоряд. В. Агеєва]. — Київ : Фактор, 2003. — 351 с. — (Українські мемуари). — Алф. покажч.: с. 332—351. 

Шифр зберігання: А656065 кх   

Київські неокласики : антологія : [1910—1930‑ті : поезія, проза, критика, спогади] / упоряд. Наталія Котенко. — Київ : Смолоскип, 2015. — 915 с. : іл., портр. — Бібліогр.: с. 794—880 та у підрядк. прим. 

Шифр зберігання: А763910 кхн    

Київські неокласики: словотворчість / Нац. ун‑т «Острозька акад.» ; [Н. В. Гаврилюк ; відп. ред. Г. М. Вокальчук]. — Острог : Вид‑во НаУ «Острозька акад.», 2009. — 215 с. : іл. — (Лексикографічна серія «Українська індивідуально‑авторська неографія»; вип. 2). — Бібліогр.: с. 209—214. 

Шифр зберігання: А689233 кх    

Козачок Я. В. «Бо я національний інтелігент …» Михайло Драй‑Хмара : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / Я. В. Козачок, С. І. Чепірко ; М‑во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. авіац. ун‑т. — К. : НАУ, 2012. — 66, [1] с. — Бібліогр.: с. 65—66. 

Шифр зберігання: А725032 кх 

Лазірко Н. О. Юрій Клен (Освальд Бурґгард) як літературознавець : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.01.01 / Лазірко Наталія Орестівна ; М‑во освіти і науки, молоді та спорту України, Чернів. нац. ун‑т ім. Ю. Федьковича. — Чернівці, 2012. — 20 с. — Бібліогр.: с. 17. 

Шифр зберігання: Р623490 кх   

Лейтес А. Десять років української літератури (1917—1927) / А. Лейтес, М. Яшек ; Ін‑т Т. Шевченка ; за заг. ред. С. Пилипенка. — Т. 1 : Біо‑бібліографічний. — 1928. — Б. м. : Держвидав України, 1928. — XVI, 671, [2] с. : портр. — Із особової колекції Степана Сірополка (1872—1959).   

Шифр зберігання: Б303632‑1 рк

Літературознавча енциклопедія : у 2 т. Т. 1 : А (аба) — Л (лямент) /авт.‑уклад. Ковалів Ю. І. — Київ : Вид. центр «Академія», 2007. — 607 с. — (Енциклопедія ерудита). 

Шифр зберігання: В57025‑1 рк    

Літературознавча енциклопедія : у 2 т. Т. 2 : М (Маадай‑Кара) — Я (я‑форма) / авт.‑уклад. Ковалів Ю. І. — Київ : Вид. центр «Академія», 2007. — 622, [2] с. — (Енциклопедія ерудита). 

Шифр зберігання: В57025‑2 рк 

Мусієнко, Олекса. Письменники України — жертви сталінського терору / Олекса Мусієнко // Літературна Україна. — 1991. — №№ 14, 19, 21, 23—26, 28—51. — С. 8. 

Шифр зберігання: Я51

Наєнко М. Микола Зеров і питання неокласицизму / М. Наєнко // Слово і час. — 2008. — № 11. — С. 38—48.

Шифр зберігання: Я52 С36

Наєнко М. К. Неокласики і філологічна методологія: тільки історія чи жива теорія? / Михайло Наєнко // Філологічні семінари. Неокласики і філологічна методологія літературознавства / Київ. нац. ун‑т ім. Тараса Шевченка. — Київ, 2014. — С. 5—11. 

Режим доступу: http://philology.knu.ua/files/library/filol_seminar/fs_17.pdf   

Невідоме Розстріляне Відродження : антологія / уклад. Юрій Винничук. — Харків : Факт, 2016. — 762, [1] с. : іл. — (Програма «Українська книга»). 

Шифр зберігання: Б351210 кхн   

Особовий фонд Миколи Зерова в архівних зібраннях ЦДАМЛМ України (до 120‑річчя від дня народження) / Ю. А. Сахневич // Архіви України. — 2010. — № 5. — С. 134—142. — Бібліогр.: 30 назв. 

Шифр зберігання: Я52 А87

Сохацька Є. М. Драй‑Хмара про Лесю Українку : (національний аспект) / Є. Сохацька // Леся Українка і сучасність : зб. наук. пр. — Луцьк, 2010.  — Т. 6. — С. 283—290. 

Шифр зберігання: Бп17108‑6 кх 

Філологічні семінари. Неокласики і філологічна методологія літературознавства : збірник / Київ. нац. ун‑т ім. Тараса Шевченка ; редкол. : М. К. Наєнко (голова) та ін. — Київ, 2014. — Вип. 17. — 174 с.  

Режим доступу: http://philology.knu.ua/files/library/filol_seminar/fs_17.pdf   

Юрій Клен : бібліогр. покажч. / НАН України, Ін‑т енцикл. дослідж., Наук. т‑во ім. Шевченка в Європі ; склав Іван Лучків. — Київ : Ін‑т енцикл. дослідж. НАН України, 2009. — 182 с. — Покажч.: с. 146—179. 

Шифр зберігання: Б349089 кхн

Юрій Клен — поет, перекладач, літературознавець (1891—1947) : бібліогр. покажч. / Харк. держ. наук. б‑ка ім. В. Г. Короленка ; [склад. : Гологорська Т. В., Шерстюк Т. Г.].  — Харків, 1997. — 41 с. 

Шифр зберігання: А590763 кх

Шерех, Юрій. Леґенда про український неокласицизм / Юрій Шерех.  

Режим доступу: http://sites.utoronto.ca/elul/lit‑crit/Neokliasyky/Sherekh‑neokliasyky.pdf   

Під час підготовки віртуальної виставки було також використано численні електронні ресурси, у тому числі матеріали сайтів обласних універсальних наукових бібліотек України.  

Інформацію підготувала головний бібліотекар
відділу рідкісних і цінних книг Нелипа Г. П.  

Список скорочень  

ВУАН — Всеукраїнська академія наук — вищий науковий заклад УРСР в 1921—1936 рр., спадкоємиця Української академії наук (УАН) та попередниця Академії наук УРСР (АН УРСР)

ГУЛАГ (рос.) — Главное управление исправительно-трудовых лагерей, трудовых поселений и мест заключения = Головне управління виправно-трудових таборів і колоній

Дальбуд (рос. Дальстрой) — державний трест з дорожнього й промислового будівництва в районі Верхньої Колими на Далекому Сході в Росії. Головними завданнями тресту були пошуки і розробка золоторудних родовищ в регіоні, будівництво автомобільної дороги від бухти Нагаєва до району золотодобування. Для забезпечення наявних і запланованих робіт на територіях, де практично не було населення, наказом ОДПУ від 1 квітня 1932 р. було створено Північно-східний виправно-трудовий табір (рос. СВИТЛ).

НКВС СРСР — Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР: одне з виконавчо-адміністративних відомств (міністерств) уряду СРСР союзно-республіканського підпорядкування

Особлива нарада НКВС — позасудовий орган, створений у 1924 р. в системі ОДПУ‑НКВС для адміністративної висилки та позасудового розгляду кримінальних справ без виклику обвинуваченого та свідків

Особлива трійка НКВС — орган позасудового винесення вироків у СРСР, що існував у 1937—1938 рр. під час Великого терору. Трійки формувалися зазвичай на рівні області; складалися з начальника підрозділу НКВС, секретаря обкому партії та прокурора

РРФСР — Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка

СВУ — Союз визволення України: політична організація, утворена 4 серпня 1914 р. у Львові українцями — емігрантами з Росії. СВУ вважав себе репрезентантом інтересів українців, які мешкали в Росії. Після захоплення Львова російською армією під час Першої світової війни осідок СВУ було перенесено до Відня. Після Лютневої революції 1917 р. в Росії і утворення в Києві Української Центральної Ради (15 квітня 1917 р.) СВУ офіційно відмовилася від подальших виступів від імені всього українського народу, обмеживши діяльність роботою серед військовополонених і захистом населення українських територій від польських зазіхань. 1 липня 1918 р. СВУ офіційно припинив своє існування. Усі його матеріали згодом було передано А. Жуком до Музею визвольної боротьби України в Празі (Чехословаччина). 

СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік 

УНКВС — Управління Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР

ЦК КП(б)У — Центральний комітет Комуністичної партії (більшовиків) України

ЧК (ВЧК) (рос.) — (Всероссийская) чрезвычайная комиссия по борьбе с контрреволюцией и саботажем при Совете народных комиссаров РСФСР (1918—1922 гг.) = (Всеросійська) надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при Раді народних комісарів РРФСР (1918—1922 рр.)

1/39
	Михайло Опанасович Драй‑Хмара (28 вересня, або 10 жовтня за новим стилем, 1889 р. — квітень 1939 р.) — поет, перекладач, літературознавець, учений‑славіст, послідовний європеїст за світоглядом. Народився в с. Малі Канівці Золотоніського повіту на Полтавщині (нині — Чорнобаївський район Черкаської області) в козацькій родині на прізвище Драй. Він рано залишився без матері. Його батько був людиною освіченою, він передплачував журнали і працював з документами. Він зміг дати синові ґрунтовну освіту. Спершу Михайло закінчив Золотоніську школу, а згодом — Черкаську гімназію. У 1906 р. як стипендіат, поза конкурсом, вступив до знаменитої Колегії Павла Ґалаґана в Києві, де вчився разом із своїм майбутнім товаришем з «п'ятірного грона» Павлом Филиповичем. У 1910‑му Драй‑Хмара став студентом історично‑філологічного факультету Київського університету святого Володимира, після закінчення якого (1915) був залишений на кафедрі слов'янознавства для підготовки до професорського звання. У 1913 р. був відряджений за кордон, де студіював фонди бібліотек та архівів Львова, Будапешта, Загреба, Белграда і Бухареста. Із початком Першої світової війни як професорський стипендіат працював у Петроградському університеті, а 1917‑го повернувся в Україну. В 1918—23 рр. — професор Кам'янець‑Подільського університету. Із 1923‑го по 1929 р. — професор кафедри українознавства Київського медичного інституту, а в 1930—1933 рр. працював у Науково‑дослідному інституті мовознавства при ВУАН. Драй‑Хмара знав 19 мов: майже всі слов’янські: українську, російську, білоруську, польську, кашубську, чеську, сербську, хорватську, болгарську, адже його спеціалізацією як ученого було слов’янознавство. Знав він і низку давніх мов (старослов’янську, старогрецьку, латину, санскрит), та новітні європейські мови (румунську, французьку, німецьку, італійську, фінську), і робив переклади з них. Останньою мовою, яку вивчав Михайло Панасович, стала англійська. Як літературознавець, глибоко обізнаний із багатьма слов’янськими літературами, Драй‑Хмара своїми розвідками добре прислужився розвиткові історико‑порівняльного методу. Художньо‑естетичні вподобання Драй‑Хмари сприяли тому, що під час перебування в Києві він зблизився з неокласиками.