Aбонемент

До 75-річчя з часу прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Загальної

декларації прав людини (1948)

10 грудня 1948 року на сесії Генеральної Асамблеї ООН у Парижі прийнято «Загальну декларацію прав людини», основоположний документ, що закріплював у міжнародному праві поняття «права людини».

Вперше потребу визнати права людини виражено в Декларації незалежності США 4 липня 1776 року, в якій зазначалося, що «всіх людей створено рівними». Французька «Декларація прав людини і громадянина» від 26 серпня 1789 року до «природних прав» відносила «свободу, власність, безпеку і спротив гнобленню». Наприкінці XVIII — XIX століття розширення сфери дії прав людини відбулося за рахунок скасування рабства у колоніях європейських держав та кріпосного права в Австрійській та Російській імперіях.

Прагнення захищати права людини стало одним з напрямків діяльності Ліги націй, одна зі статей Статуту якої забороняла работоргівлю на підмандатних їй територіях. Однак ці та інші документи того часу мали національний, а не універсальний характер. Розмитим залишався і зміст поняття «права людини».

Брутальне порушення прав людини під час Другої світової війни підштовхнули Організацію Об’єднаних Націй до фіксації міжнародних гарантій прав людини. Ст. 55 Статуту ООН визначала завданням цієї організації сприяння «загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови і релігії».

На початку 1946 року в ООН було створено Комісію з прав людини, до якої увійшли представники 18 країн. Під керівництвом вдови президента США Франкліна Рузвельта правозахисниці Елеонори Рузвельт до літа 1948 року комісія виробила проєкт «Загальної декларації прав людини», основний внесок в розробку якого зробили французький юрист Рене Кассен і канадський правник Джон Гамфрі.

«Загальна декларація прав людини» була ухвалена 10 грудня 1948 року на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН у Парижі голосами 40 країн, при восьми країнах, що утрималися (Білоруська РСР, Чехословаччина, Польща, Українська РСР, Радянський Союз, Югославія, Південна Африка та Саудівська Аравія) і двох, що не голосували (Гондурас і Ємен). Стримана позиція соціалістичних держав пояснювалася нібито ігноруванням їхніх пропозицій щодо заборони фашистської ідеології, захисту національних меншин та права націй на самовизначення.

Декларація складається з 30 статей, що лягли в основу наступних міжнародних договорів, регіональних документів із прав людини, національних конституцій тощо. Міжнародний законопроєкт з прав людини складається з Всесвітньої декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та двох факультативних протоколів до неї. У 1966 році Генеральна Асамблея прийняла два докладні договори, які завершують Міжнародний законопроєкт про права людини. В 1976 році, після того як договори були ратифіковані достатнім числом окремих націй, законопроєкт набув статусу міжнародного правового акта.

У листопаді 2020 року сталася історична подія: Загальна декларація прав людина була розміщена на офіційному сайті ООН кримськотатарською мовою. Це 521-й переклад документу і важливе досягнення для народу, який впродовж століть був жертвою російської агресії і грубих порушень основоположних прав та свобод.

З 1950 року дата 10 грудня відзначається як День прав людини.

До 75-річчя з часу прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини (1948) у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку, яка знайомить із виданнями, які стосуються даної тематики.

На виставці представлені документи й публікації з фондів НБУ ім. Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки  та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 4-й поверх.

Термін експонування: 8 грудня – 28 грудня 2023 р.

Інформацію підготувала бібліотекар І категорії

відділу соціокультурної діяльності

Юлія Літовкіна