Aбонемент

 До 150-річчя від дня народження П. П. Скоропадського (1873–1945),

українського військового, державного,

політичного та громадського діяча

Павло Петрович Скоропадський народився 15 травня 1873 р. у м. Вісбадені (Німеччина). Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських.

Дитячі роки провів у родинному маєтку в м. Тростянці (нині Сумська область). Освіту розпочав зі Стародубської гімназії. 1886 р. вступив до Петербурзького Пажеського корпусу, після закінчення якого у 1893 р. був призначений на службу до Кавалерґардського полку, де служив свого часу його батько. За два роки Павло отримав призначення на посаду полкового ад’ютанта, у грудні 1897 р. став поручником.

У 1904-1905 pp. брав участь у російсько-японській війні. Воював у чині осавула Забайкальської козацької дивізії, ад’ютантом командувача Східного військового загону генерал-лейтенанта Ф. Келлера, а згодом – ад’ютантом головнокомандувача російськими військами на Далекому Сході генерала М. Ліневича.

Після повернення з фронту служив флігель-ад’ютантом в чині полковника, потім — командиром 20-го Фінляндського драгунського (1910) та лейбгвардії кінного (1911) полків. У 1912 р. отримав звання генерал-майора та був зарахований до імператорського почту.

З початку Першої світової війни – на фронті. Особливо відзначився у серпневих боях 1914 р. у Східній Пруссії. За відчайдушну атаку під Краушеном був нагороджений вищою відзнакою за хоробрість і героїзм – орденом святого Георгія 4-го ступеня. Згодом командував 1-ю гвардійською кінною бригадою, 5-ю гвардійською кавалерійською дивізією, не раз очолював увесь гвардійський кавалерійський корпус, що діяв у Прибалтиці та на сході Польщі. За військову звитягу отримав звання генерал-лейтенанта. Із січня 1917 р. призначений командиром 34-го армійського корпусу, що стояв в Україні.

З березня 1917 р. в Україні почав ширитися рух Вільного козацтва. Серед козацтва особа нащадка гетьманського роду, бойового генерала Павла Скоропадського мала неабияку популярність. У жовтні 1917 р. в Чигирині на З'їзді Вільного козацтва делегати від п'яти українських губерній і Кубані обрали П. Скоропадського отаманом.

Після жовтневого перевороту в м. Петрограді 1917 р. він став на бік Української Центральної ради, брав участь в організації оборони України від наступу більшовицьких військ.

У березні 1918 р. Павло Скоропадський, не згодний із соціалістичним напрямом дій керівництва Центральної ради, організовував опозиційну Українську народну громаду, яка виступала за сильну одноосібну владу, здатну подолати анархію й наслідки більшовицького панування. Визнаність Скоропадського серед поміркованого і консервативного політичних таборів, а також німецького й австро-угорського командування в Україні була надзвичайною, що в умовах системної політичної кризи викликало загальну підтримку державного перевороту. 29 квітня 1918 р. на Всеукраїнському з’їзді хліборобів-власників Павло Скоропадський проголошений Гетьманом всієї України та військ козацьких.

За часів правління Скоропадського здійснено цілий ряд кардинальних реформ у багатьох сферах, покликаних закріпити незалежність молодої Української Держави.

Упродовж 29 квітня – 14 грудня 1918 р. було створено новий адміністративний апарат, ухвалено близько 400 державних актів, встановлено дипломатичні відносини з багатьма державами світу.

Україна досягла певних успіхів у галузі науки, освіти та культури. За ініціативи української громадськості та за підтримки Скоропадського було засновано Українську Академію наук, українські університети – в м. Києві та м. Кам’янці-Подільському, 150 українських гімназій, Національний архів, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр та інші навчальні й культурні заклади.

П. Скоропадським було відновлено право приватної власності, дозволялося вільне підприємництво, розвивалася торгівля. Проте йому не вдалося подолати більшовицьку агітацію та опозиційні настрої в суспільстві, зумовлені автократичними методами правління гетьманської влади, й вирішення земельного та соціального питань.

У грудні 1918 р. через політичні розбіжності владу Скоропадського було повалено. Він змушений був зректися гетьманства та емігрувати.

Павло Скоропадський із родиною переїхав до Німеччини. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у Ванзее (нині у складі м. Берліна, Німеччина). Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті, який зіграв велику роль у розвитку української науки й культури в еміграції.

У 1937 р. український гетьманський рух змінив свою назву на Союз гетьманців-державників, й відтоді на чолі беззастережно стояв П. Скоропадський. Під його впливом перебувала найбільша українська громада Німеччини, а відділи Союзу працювали практично по всій Європі, а також у США та Канаді.

Під час Другої світової війни Скоропадський займався відстоюванням інтересів українців перед німецькою владою. У 1944 р. домігся звільнення з німецьких концтаборів С. Бандери, А. Мельника, Я. Стецька, А. Левицького та великої кількості військовополонених.

16 квітня 1945 р., під час бомбардування залізничної станції Платтлінг поблизу м. Мюнхена, був важко поранений. Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 р. у лікарні монастиря Меттен. Похований у м. Оберстдорфі (нині м. Волькерсдорф-ім-Вайнфіртель, Австрія) в родинному склепі Скоропадських.

До 150-річчя від дня народження П. П. Скоропадського (1873–1945), українського військового, державного, політичного та громадського діяча в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку, яка містить видання про його громадсько-політичну діяльність й життєвий шлях.

На виставці представлено документи з фондів НБУ ім. Ярослава Мудрого. Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

Виставка експонується за адресою:

вул. Набережно-Хрещатицька, 1; 3-й поверх.

Термін експонування: 15 травня – 31 червня 2023 р.

Інформацію підготувала бібліотекар І категорії

відділу соціокультурної діяльності Тетяна Кириленко