Aбонемент

Павлик Михайло Іванович

(1853–1915)

до 160-річчя від дня народження
письменника, публіциста, громадського діяча

Михайло Павлик – відомий суспільно-політичний і громадський діяч, публіцист, письменник, перекладач, вчений, редактор, видавець – належить до тих постатей, які присвятили своє життя і творчість служінню рідному народові. Він залишив значну наукову, літературно-критичну й художню спадщину – історичні та публіцистичні статті, поетичні та прозові твори, переклади з багатьох іноземних мов.

Народився Михайло Павлик 17 вересня 1853 р. у с. Монастирське (нині околиця м. Косова Івано-Франківської області) у небагатій сім’ї землеробів і ткачів. Закінчивши Косівську школу, Михайло Павлик складає іспит за четвертий клас та їде вчитися до Снятина. Потім була Коломийська гімназія. По її закінченні юнак вступає до Львівської академічної гімназії, а 1874 р. стає студентом університету.

Навчаючись, він поринає у суспільно-громадське й культурне життя Львова. На філософському факультеті, куди вступив Павлик, поширювались твори передових західноєвропейських філософів, економістів, політичних діячів, у яких урядові кола небезпідставно вбачали загрозу існуючому ладові. У середовищі студентів-українців активно виношувалися й обговорювалися ідеї національного визволення Галичини. М. Павлик із ентузіазмом підключився до роботи українофільських гуртків, встановлюючи тісні контакти з І. Франком. Першою їхньою спільною роботою було редагування науково-літературного часопису „Друг” – друкований орган демократичної молоді Західної України.

Внаслідок зусиль передової молоді на чолі з М. Павликом із весни 1876 р. журнал „Друг” повністю перейшов на демократичні позиції, у виданні остаточно перемагає й утверджується народна мова. Цей знаменний факт засвідчив народження нової української журналістики, і приємно, що біля її витоків стояв гуцул – косів’янин Михайло Павлик.

М. Павлик був одним із перших прогресивних редакторів у історії української газетно-журнальної періодики, видавцем, популяризатором наукових знань, художньо-мистецьких цінностей. Він відстоював реалізм у літературі, живу народну мову.

Михайло Павлик – автор численних статей і заміток, що висвітлювали найактуальніші питання політичного і культурного життя галичанського краю. Найголовніші з них: „Про русько-українські народні читальні”, „Про строїтелів та „руйнівників”, „Потреба етнографічно-статистичної роботи в Галичині” та інші.

Він перекладав твори І. Тургенєва, Г. Успенського, М. Салтикова-Щедріна, О. Толстого, О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Чехова, В. Короленка, які могли прислужитися відродженню української культури, а також праці зарубіжних філософів, економістів, соціологів.

Після заборони журналу „Друг” М. Павлику довелося докласти чимало зусиль для виходу у світ „Громадського друга”. Перший і другий номери часопису поліція конфіскувала, а М. Павлика як редактора й автора оповідання „Ребенщукова Тетяна” було засуджено до шести місяців ув’язнення. Продовжуючи традиції „Громадського друга” М. Павлик разом із І. Франком видавали „Дзвін” і „Молот”, де 1878 р. опублікували першу частину повісті Павлика „Пропащий чоловік”.

Упродовж тривалого часу М. Павлик досліджував проблему українського культурницького поступу, збирав і узагальнював матеріали про роботу читалень, освітніх товариств і спілок, писав про актуальні питання освіти. На шпальтах демократичних видань він підтримував багатьох письменників: Лесю Українку, Павла Грабовського, Леся Мартовича, Ольгу Кобилянську, Наталію Кобринську, Євгенію Ярошинську. М. Павлик став учнем Михайла Драгоманова і був речником його ідей до самої смерті. Чимало рецензій та відгуків написав М. Павлик на твори Івана Франка, нерідко він аналізував його окремі виступи й публікації в періодиці.

У дослідницькій фольклористично-етнографічній діяльності М. Павлика чільне місце посідають матеріали, присвячені становищу жінки у тогочасному суспільстві. Письменник висував і обґрунтовував тезу про забезпечення правової свободи і рівності жінок, створення умов для їхньої незалежності від чоловіків, рівності з ними у суспільному житті та діяльності, гарантування жінці свободи зборів, слова, совісті.

Перший поетичний твір М. Павлика „Прийди, весно!” написаний на початку 1873 р., покладений на ноти Віктором Матюком, став популярною піснею, яку виконували на Галичині. У журналі „Друг” 1874 р. були надруковані його вірші – „Не забудь”, „Влюблена”, „Судьба”, „В Карпатах”, в альманасі „Дністрянка” за 1876 р. – вірш „Щаслива”.

Перу Михайла Павлика – прозаїка належить кілька оповідань та повістей, в яких він засуджує антинародну роль продажної частини інтелігенції, моральне та духовне поневолення жінки „Пропащий чоловік”, „Вихора”, солдатчину, лихоліття загарбницької війни („Юрко Куликів”). Михайлу Івановичу належить провідна роль у справі збирання, публікування, розповсюдження, збереження безцінних пам’яток української, загальнослов’янської та європейської культур.

 Михайло Іванович Павлик помер 26 січня 1915 р. у м. Львові, похований на Личаківському кладовищі.