Вівторок, 20 серпня 2019

Новини і події

Режим роботи

Понеділок - п'ятниця
з 12:00 до 20:00;
субота, неділя -
з 10:00 до 18:00.
Четверта п'ятниця
кожного місяця –
санітарний день
(бібліотека не обслуговує користувачів).

До 155-річчя від дня народження В. І. Самійленка (1864 – 1925),

українського поета, драматурга, перекладача

 

image

Володимир Іванович Самійленко (літ. псевдоніми – В. Сивенький, Л. Сумний, Іваненко, Полтавець, Смутний) народився 3 лютого 1894 року в містечку Великі Сорочинці, Миргородського повіту на Полтавщині. Був позашлюбним сином поміщика Івана Лисевича і кріпачки Олександри Самійленко.

Дитинство майбутнього письменника минуло на хуторі Михайлівка, де мати служила управителькою маєтку О. Трохимовського, який після смерті І. Лисевича (батька Володимира Самійленка) опікувався хлопцем та дбав про його освіту й виховання – наймав учителів, вводив його в місцеве культурне товариство.

Початкову освіту В. Самійленко здобував у дяка, а з 1875 року – у Полтавській гімназії, яку закінчив 1884 року.

У старших класах гімназії захопився творчістю українських письменників. Під впливом творів Т. Шевченка, О. Стороженка, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша сам почав писати вірші та перекладати на українську мову твори визначних російських та західно-європейських письменників, зразків античної поезії тощо.

З 1884 року молодий поет – студент історико-філологічного факультету Київського університету.

Під час навчання вів активну літературно-громадську діяльність, беручи участь у студентському гуртку «Хрестоматія», а незабаром - у «Літературній громаді». Одночасно відвідував зібрання літературно-мистецького гуртка «Плеяда», до якого входили М. Лисенко, О. Пчілка, М. Старицький, М. Обачний, О. Романова, В. Славинський.

У цей період В. Самійленко укладає збірку віршів молодих поетів «Хвиля»(не була надрукована через цензуру), співробітничає у львівських періодичних виданнях «Зоря», «Правда», «Дзвінок», «Дзеркало», друкується у газеті «Буковина», альманасі «Ватра».

1886 року відбулось знакове знайомство В. Самійленка з І. Франком, за порадою якого молодий поет уклав власну поетичну збірку «Україні», але через брак коштів збірка не була видрукувана своєчасно і побачила світ лише 1906 року.

Першою окремо виданою книжкою В. Самійленка стала поема «Герострат» (Львів, 1889). Через рік вийшла друком збірка «З поезії Володимира Самійленка» (Київ, 1890).

По закінченні університету з «випускним посвідченням», але без диплома у 1890 році, поет вів бідацьке життя. Працював на Київському телеграфі, продовжуючи друкуватись у львівських виданнях «Зоря» і «Правда». Із 1893 року працював у Черніговському губернському земстві, із 1900 року – діловодом Кубанського обласного управління, Секретарем повітової земської управи в Миргороді.

У цей період з’явились драматичні твори письменника: комедії «Драма без горілки», «Дядькова хвороба», «Химерний батько», віршована драма в п’яти діях «Маруся Чурай».

Під час революції 1905 року В. Самійленко переїхав до Києва, де влаштувався на роботу коректором новоствореної газети «Громадська думка». На сторінках цього видання він також розміщував свої прозові фейлетони та вірші, одночасно друкуючись у київському гумористично-сатиричному журналі «Шершень» та журналі «Нова громада».

У 1909 році у повному обсязі була перевидана збірка «Україні», до якої вперше увійшли такі гострі вірші В. Самійленка, як «Катам», «Вже годі плакати!..», «Сон», «Собаки», «Російська серенада» та ін.

Проте, обставини матеріальної скрути змусили поета знов переїжджати, на цей раз у Добрянку на Чернігівщині, де його застала революція 1917 року. Звідти В. Самійленко повернувся до Києва. Працюючи у Секретаріаті освіти, а згодом – у Міністерстві фінансів, не залишав письменницької творчості: писав статті про українську мову, перекладав українською з іноземної літератури.

1918 року вийшло друком третє видання збірки «Україні», доповнене віршами, написаними в період з 1907 по 1917 роки. Видання стало останньою поетичною книжкою Володимира Самійленка.

На початку 1919 року разом з урядом Директорії поет евакуювався до Вінниці, далі – до Кам’янця-Подільського, де брав участь у редагуванні друкованих органів Директорії – газет «Українське слово», «Нова Україна» тощо.

В еміграції письменник жив у нестатках, часто хворів, пережив смерть обох дочок.

За дозволом української радянської влади в 1924 році він повернувся до Києва. Тут він працював редактором у видавництві художньої літератури, викладав українську мову, багато перекладав. Йому була призначена пожиттєва пенсія.

12 серпня 1925 року внаслідок тяжкої хвороби письменник пішов з життя. Похований у Боярці під Києвом.

З нагоди 155-річчя від дня народження Володимира Івановича Самійленка у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого підготовлено книжкову виставку. Експозиція містить зразки художньої спадщини В. Самійленка, зокрема: ліричні, сатиричні та гумористичні поезії; переклади античної та західно-європейської поезії; статті, автобіографічні нотатки та спогади. Також представлено добірку статей з книжкових та періодичних видань, які розкривають життєвий та творчий шлях письменника.

На виставці представлено документи і публікації із фондів бібліотеки.  Для пошуку інших видань радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки та традиційними картковими каталогами.

 

Виставка експонується за адресою: вул. Михайла Грушевського, 1; 2 поверх.

Термін експонування: 1 – 20 лютого 2019 р.

 

Інформацію підготувала

головний бібліотекар відділу соціокультурної діяльності Сливка О. В.

 

 

image